8. Віра скіфів (кн. IV, розд. 59 – 61)
Іван Франко
59. Взагалі, отже, їх положення дуже корисне, а їх обичаї ось які. З богів признають лише ось яких: Гістію (огнище) перед усіма, потім Зевеса й Землю, і вірять, що Земля – жінка Зевеса. По них Аполлона, і небесну Афродіту, і Геракла, й Ареса. В тих богів вірять усі скіфи, а королівські скіфи надто приносять жертви також Посейдонові. Скіфською ж мовою Гістія називається Табіті; Зевеса дуже гарно, принаймні на мою думку, називають Папай (отець), Землю – Апія, Аполлона – Ойтозір, небесну Афродіту – Аргімпаса, Посейдона – Тамімазадас. Образи, або жертовники, або храми робити нема звичаю, хіба для Ареса.
60. Жертвоприношення у всіх однакове і однакова служба богам, і відбувається ось як. Звірина, призначена на жертву, стоїть зі зв’язаними передніми ногами; той, що жертвує, стає за звіриною, потягне ззаду шнур і повалить звіра на землю, а коли сей упаде, він промовляє, що жертвує його богу. Тоді шнуром обкручує йому шию, втикає у шнур дрючок і стискає шию, доки звір не задушиться; при сьому він не запалює огню, не відправляє ніяких церемоній, не виливає води. А задушивши звіра і обдерши зі шкіри, починає варіння.
61. Та що в скіфському краю страшенний недостаток дерева, то м’ясо варять вони ось яким способом. Коли з пожертвуваного звіра зняли шкіру, відрізують м’ясо від костей і скидають його в котел, коли мають котел, що у них буває звичайно; їх котли дуже подібні до лесбійських, тільки далеко більші; в ті котли вкинене м’ясо варять на огні, який під котлом розгнічують із костей жертвуваного звіра. Коли ж у них під руками нема котла, то складають усе м’ясо в черево жертвованого звіра, доливають води і розгнічують під ним огонь із костей. Кості горять дуже гарно, а м’ясо, обібране з костей, смакує дуже добре. І так скотина варить сама себе, а інші жертовні звірі так само. Коли ж м’ясо готове, жертводавець віддає перший шматок м’яса і нутра богу, кидаючи ті шматки перед себе. Вони жертвують усяку скотину, а головно коні.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 466 – 467.