1

Іван Франко

Велика зала світлом вся залита.

Горять лампи й ряснії жирандолі,

І повінь іскор, наче стежка бита,

У дзеркалах великих ллється долі.

Там на галерії музика грає,

Гримить, то плаче, мов дитина в полі.

Посеред зали стіл довжезний сяє

Від срібла, скла й точеного кришталю,

І довгий ряд букетів розділяє,

Мов скиба із смарагдів і коралю,

Вподовж його сніжисто-біле поле.

Вельможне панство заповнило залю:

Блиск туалет аж сліпить око кволе;

Горять алмази, чути шелест шовку,

А блиск очей красунь аж серце коле.

Мов п’яний, зір блукає: тут головку

Чудову схопить, там лице марсове,

Там сніжно-білу шийку. Без умовку

Розмова ллється, клекотить чудове

Гудіння, де сотки шумних привітань,

Солодкі шепти, срібний сміх, перлове

Признання, град уриваних запитань

Мішається, витворює вражіння

Живої маси, де з турбот і скитань

Втишається душа, щеза сумління,

Все одиничне тає, пропадає,

Живе лиш тлум, гуртове сотворіння.

Ось панство звільна при столі сідає.

Довжезний ряд – по черзі, чорні фраки

Й цвітисті строї. Тихо доглядає

Порядку служба; думав би, що таки

Сам з себе кождий там сів, де належить

За честь, літа й службовії відзнаки.

Почався бенкет. Шумно! Не бентежить

Нікого з тих шести соток ізбранних

Ніяке горе, шляху їх не стежить

Ніякий ворог, в ясних блисках ранних,

У пурпуровім сяйві перед ними

Весь світ. Нема убогих, безталанних!

Так дзвінко ті сміються херувими

У модних сукнях! Щиро так жартують

Пани створіння! Мов солодкі рими

Складаються в гармонію, римують

Розмови, й брязкіт срібної посуди,

І колір вин, що в келихах шумують.

Свобода тут підносить кожді груди,

І радістю палають кожді очі,

І гордощами, що минули труди,

Що день настав після страшної ночі!

Здобута величезная побіда,

Не зможе вже піднятись і не схоче

Грізна рука розбитого сусіда.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 55 – 57.