5

Іван Франко

«Панство любе, жарт набік!

Говорім про річ практично.

На остатній наш успіх

Я дивлюсь досить критично.

Чи там бог, чи чорт нас спас,

Се вже як собі хто віда;

Ще одна така побіда,

І могло би буть по нас.

Хоч то звісно, що наш рід

Зріс не з солі і не з ролі,

Але нині інший світ,

А як б’ють, то «bardzo boli».

А втім – як чий смак! До ката!

Може, й досі є такі,

Що понад вино й дівчата

Люблять рани й синяки.

Я – в покорі признаюся –

Не числю себе до них,

Без тих боїв, війн страшних

І без слави обійдуся.

Я не буду величать

Тих, що на вчорашні бої

Йшли відважно, так сказать,

Як правдивії герої».

(На лиці князевім тут

Іронічний усміх мигнув

І він зараз в інший кут

В своїй мові лука вигнув).

«Я, панове, дипломат,

Що по бою лічить страти,

Лічить зиски, щоб завдати

Ворогові крайній мат.

Те, що ми здобули в бою,

Се побіди перша часть;

Тільки праця головою

Перемогу всю нам дасть.

Трупи… кров… ну, слава – все

Виглядає сіро, буро.

Що за плід се принесе?

Нумо думать «pro futuro!»

Хто нам вкаже ясний шлях,

Як держать в руках здобуте

І приборкать плем’я люте,

Не б’ючись з ним по полях,

Без пожежі, крові, сварів,

А спокійно й певно, той

Варт найвищих лаврів, дарів,

Той найбільший з нас герой».

Музики грім. І оплески, і брава…

Та князь на них уваги не звертав, –

Він знав, що варта в тій громаді слава.

По хвилі граф помалу з місця встав,

О склянку брязнув і князю вклонився,

Від нього дозвіл річ держать дістав.

Гладкий, здоровий, він відсторонився,

Щоб рухатись свобідно, наче слон,

Що серед сойму звірів опинився.

Почав. Різкий, твердий його був тон.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 66 – 68.