8
Іван Франко
«Коли по битві коло Саламіни
Щасливі греки почали шукати,
Хто з них найбільше заслуживсь Елладі,
Кому би першу надгороду дати,
То по глибокій, мудрій застанові
Рішили: кождий так боровся сміло,
Таким палав чуттям патріотичним,
Всю силу й душу клав у спільне діло,
Що надгороди першої нікому
Народ признать не може й не бажає,
Бо надгороди тої справедливо
Сам себе кождий гідним уважає.
От так і в нашім тім остатнім бою,
Коли вже ворог бив без застанови
Не в армію, не в вежі, ані в мури,
А в нашого існовання основи,
Коли здавалось, що на нас повстали
Не люди, але всі живла природи,
Земля, повітря, і вода, і скали,
Що вже остатній нам кінець приходить, –
В тім бою кождий з нас стояв так твердо
І сили й ум сплітав в одно огниво, –
Що надгороду дать комусь одному
Було б несправедливо й неможливо.
Най кождий сам собі таку признає,
Якої варт перед самим собою.
А другу надгороду тим признаймо,
Що головами полягли у бою.
На третю надгороду, панство любе,
Є тут аж два між нами кандидати:
Заслуги їх усім вам добре звісні,
Тож розсудіть, кому її признати.
Один в момент найтяжчої зневіри,
Коли топір уже блищав над нами
І, бачилось, нема для нас рятунку,
З біди нас вивів хитрими словами.
Не військовою штукою, не жаром
Чуття на подвиг він підняв громаду,
А ворогові труту влив у душу,
Його спокусив на відступство й зраду.
Се правда, ворог сяк чи так побитий,
Ми сяк чи так втекли від згуби й шкоди, –
Та я міркую, що гнила побіда
Хіба гнилої варта надгороди».
Між панством шум. Всі лиця простяглися.
Князь кинувся, мов голий у кропиві.
Та генерал немов того й не бачив
І далі лив слова медоточиві.
«А другий кандидат – той, що недавно
На нас провадив армію ворожу,
Топтав, і бив, і гнав нас без пощади,
І впер нас у залізну огорожу;
Той сам, що нас притис на край загуби,
В остатній хвилі відмінив свій намір,
До нас пристав, нам видав сили й плани
Противників і став для нас як шамір,
Як камінь той чудовий, що від нього
Скляні й залізні прискаються стіни,
Додав нам духу, насталив нам руки
І вивів нас із згуби і руїни.
На трупах тих, що вчора звав братами,
Плебей здвигнув тріумф аристокрації;
Свою вину змазав він морем крові, –
Взір дивної, страшної абнегації.
Не входжу в наміри його – хай судить
Їх бог! Його ж страшне, велике діло
Придавлює мене своїм розміром, –
Йому признаймо надгороду сміло!»
Грім оплесків. Гучні, скажені брава.
Всі встали. Генерал пугар подвійний
У руки взяв, до мене наблизився
І так сказав – блідий та супокійний:
«Ну, пане Мирон, ви є наш спаситель,
За те від нас вам слава і подяка.
Ще хвилечку заждіть, хай щире слово
Вам висловить старий, тупий рубака.
Ви демократ, плебей і консеквентно
Робили те, що мусили, мій друже.
Ви підняли на нас народ розжертий, –
Як ворога я поважав вас дуже.
Як зрадили свою ви рідну справу,
Як перейшли до тих, що хоч приймають
Услугу вашу, але вам чужії
І рівним вас ніколи не признають –
Тоді для мене вмерли ви, мій пане,
Сплили, мов гук нестрійного акорду;
Ми визискали вас, та нині маєм
Для вас лишень обридження й погорду.
Не вірте усміхам і компліментам!
Для нас ви ворог, зрадник і простак.
Не ждіть, щоб я свою подав вам руку!
А се здоров’я ваше п’ю ось так!»
І о поміст пугар з усеї сили
Він кинув, і пугар лиш бренькнув раз
І прис на тисячі дрібних відломків,
Вино ж, мов кров, оббризкало всіх нас.
Мертва тиша. Ніхто з присутніх там
Такого, знать, не надіявсь фіналу.
Тривожне «ах!» почулось з-поміж дам.
Забувся й князь, музикам дать сигналу
Не змігся; клопітно панове вниз
Схиляли очі, боячись скандалу.
Лиш я стояв спокійний. Перун блис
І вдарив, – більш чого мені бояться?
Безмірний холод, мов кліщами, стис
У мене серце… «Зрадця! Зрадця! Зрадця!» –
Лунало десь – чи в мні, чи то вокруг?
Уста ж безстидно почали всміхаться.
В тій хвилі князь шепнув одному з слуг,
І сей підбіг до мене й нахилився.
«Чи хочуть пан промовить дещо вслух?»
Почувши се, князеві я вклонився.
Сей задзвонив. «Пан Мирон промовля».
Всім важко стало, вид у всіх змінився –
І скрізь тиша мертвая залягла.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 74 – 77.