І. Що стрічаємо, приходячи з Нівелля
Віктор Гюго
Переклад Івана Франка
Минулого р. 1861 одного гарного маєвого вечора оповідач отсеї історії вийшов із Нівелля в напрямі до Гільпе. Він ішов широкою дорогою поміж двома рядами дерев. Дорога то спускалася вниз, то підіймалася на горби, що тяглися один за одним, підіймали дорогу і спускали її, мов величезні хвилі. Він пройшов села Ліллюя та Буа-Сенер-Ізаак (лісок пана Ісаака) і побачив на дорозі дзвіницю села Брен-ль-Алледа, покриту черепицею; дзвіниця мала вигляд переверненого горшка. Минувши лісок на згір’ї та дійшовши аж до роздоріжжя, він побачив на старім, хробачливім стовпі дерев’яну таблицю з написом: «Стара рогачка ч. 4», а за нею – будинок із написом: «Під чотирма вітрами. Ешабо, каварня».
Півчверти милі за сим будинком він дійшов до споду невеличкої долини, через яку перепливає потічок, що проходить попід мурований міст, зроблений у насипі дороги. Купка дерев, рідко розкиданих, але дуже зелених, що заповняла долину з одного боку дороги, розсипалася з другого боку по широкій толоці і тяглася, в милім для ока неладі, аж до Брен-ль-Алледа.
Праворуч край дороги стояла гостиниця, а перед її брамою – віз на чотирьох колесах, велика в’язанка хмелевих тик, плуг, купа сухого хворосту біля живого плота, вапно, що курилося в чотирикутнім кориті, драбина, завішена здовж старої шопи під солом’яною стріхою. Молода дівчина полола щось на полі, а край дороги на жердці хитався від вітру великий жовтий афіш, що заповідав незвичайне видовище на якімсь празнику. На розі гостиниці побіля калюжі, по якій плавало кільканадцять качок, вела лихо вимощена доріжка поміж корчі. Туди пішов подорожній.
Пройшовши зо сто кроків попри довгий мур із XV віку, покритий гострим дашком із скісно накладених цегл, він опинився перед великою склепленою кам’яною брамою. Над сею брамою здвигалася вгору поважна фасада (чоло) будинку; прямовисний мур фасади майже доторкався до брами і різко відділявся від неї під простим кутом. На вулиці перед брамою лежали три борони, крізь які всуміш виростали маєві цвітки. Брама була замкнена. Вона складалася з двох старих половин, а на одній висів старий заржавілий молоток до стукання.
Сонце гріло приємно. По гілляках дерев переходив той любий маєвий легіт, який приходить, здається, більше від теплих гнізд, ніж від вітру. Якась мала пташина цвіркотала безжурно в листі великого дерева.
Прохожий схилився і приглядався каменеві наліво, під правим крилом брами, в якім досить широке заглиблення подобало на вижолоблену півкулю. В тій хвилі брама відчинилася, і з неї вийшла селянка. Побачивши прохожого і те, до чого він придивлявся, вона сказала:
– Се французька куля вижолобила.
Потім додала:
– А те, що бачите ось тут вище в брамі, недалеко ключа, се відривок великого граната. Він не пробив дерева.
– А як зоветься се місце? – запитав прохожий.
– Гугомонт, – відповіла селянка.
Прохожий випростувався. Він поступив іще кілька кроків і глянув понад плоти. Він побачив на обрії поза деревами невеличку гору, а на горі – щось таке, що здалека подобало на льва.
Він був на полі битви під Ватерлоо.
Примітки
Нівелль – місто в Бельгії за 50 км на південь від Брюсселя.
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 654 – 655.