Старо-арабські поезії

Переклад Івана Франка

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Тисяча й одна ніч. Арабські казки. Вип. 1. Ніч 1 – 24. Вид. 2-е. Львів, 1912; Вип. 2. Ніч 25 – 44. Вид. 2-е. Львів, 1913; Вип. 4. Ніч 101 – 137. Львів, 1913. Франкові переклади віршів у цих випусках надруковані без заголовків, з чималою кількістю помилок. У перших двох випусках не вказане навіть ім’я перекладача поезій. Лише в четвертому випуску на стор. 6 в примітці зазначено: «Переклад віршів у сім випуску, як також у другім виданні першого випуску, належить І. Франкові».

Частину своїх перекладів з арабської поезії Франко опублікував двома добірками також у журн. «Неділя», 1912, 14 квітня (цикл з 11 віршів: «Фаталізм», «Краса дівчини», «Вродини героя», «П’яна», «Чорні очі», «Її листок», «Розлука», «Посланець», «Його освідчини», «Її відмова», «Його репліка» – датовано: «Писано дня 8 цвітня 1912») і 10 листопада (цикл з 14 віршів: «Судьба», «Щирі слова», «Бідність», «Бездольний», «Серенада», «Її признання», «Похвала голяра», «Carpe diem», «Amoroso», «Старість не радість», «Похвала щедрості», «Будь щедрим!», «Горе нашому часові!», «Зажди хвилину!» – датовано: «Писано 12 жовтня 1912»).

Публікація 14 квітня 1912 р. починалася передмовою:

«В р(оці) 1905 почала виходити у Львові накладом Українсько-руської видавничої спілки славна збірка арабських казок «Тисяча й одна ніч» (…). Ся збірка появилася в Західній Європі ще в другій половині XVIII в. насамперед у свобідній і значно скороченій переробці на французьку мову Галланда, з якої переклади та ще коротші переробки швидко потім пороблено майже у всіх європейських краях; у числі переробок була також одна на польську мову.

Від того часу збірка «Тисяча й одна ніч» сталася улюбленою книгою всеї освіченої людськості, але тільки при кінці XIX в. французький учений Мардрю (Mardrus) доконав перекладу одної з найповніших редакцій арабського тексту сеї збірки, що обняв 10 спорих томів друку. Трохи пізніше видано ще повнішу редакцію, в перекладі на німецьку мову, і сей останній переклад послужив основою перекладу на українську мову. Досі вийшли три часті сього перекладу, а власне ч. І в р. 1905, що обіймає Ночі 1 – 24, ч. II 1906 р. (Ночі 25 – 44), а ч. III – 1907 р. (Ночі 45 – 100). Тепер приготовляється до друку IV часть.

Що думка видавання цеї величезної й одинокої в своїм роді збірки казок у перекладі на нашу мову не була нещасливою, доказує те, що вже в початку минулого року наклад першої часті був вичерпаний і запотребилося друге видання, яке й вийшло сими днями.

До властивостей просторої редакції «Тисячі й одної ночі» належить те, що в ній прозове оповідання густо пересипане віршами, переважно безіменних авторів, ліричного або моралізаційного змісту. Перекладання тих віршів насуває далеко більші труднощі, як перекладання прозових оповідань, і тому не диво, що в німецькім, а тим більше в дослівнім, декуди аж надто дослівнім перекладі вони не роблять такого враження, яке повинні робити ті справжні перли староарабської поезії, якими редактори арабської збірки, а може, й самі автори оповідань, пересипали їх, певно, для окраси оповідань, а не для відстрашення читачів. Тому-то, коли запотребилося друге видання першої часті «Тисячі й одної ночі» в перекладі на нашу мову, я, за порозумінням з дирекцією видавничої спілки, взяв на себе труд перекласти поміщені в ній поезії на нашу мову відповідно до вимог поетичної техніки. Всіх поезій у першій часті вийшло 70. Тепер перед відданням до друку четвертої часті я доконав перекладу тих поезій, що містяться в ній, і вважаю незайвим подати се за посередництвом «Неділі» до відома ширшої публіки, а також подати тут невеличкий вибір тих поезій у моїм перекладі, аби показати публіці, як виглядала староарабська поезія і чого може надіятися від читання самої збірки».

До публікації 10 листопада 1912 р. перекладач додав примітку:

«Приготовляючи до друку другим виданням другий том українського перекладу арабської збірки казок «Тисяча й одна ніч», я злагодив… переклад віршів, поміщених у тексті казок. Цих віршів, коротших і довших, у другім томі збірки 50. Майже всі вони визначаються поетичною красою в орієнтальнім стилі, а деякі також можна вважати віршованими правилами життєвої мудрості. Подаю тут невеличкий вибір із сеї групи перекладів».

У виданні: «Літературна спадщина. Т. 4. Іван Франко. Художні твори і художні переклади». К., «Наукова думка», 1967, с. 113 – 167, всі ці твори опубліковані за авторизованою рукописною збіркою (автограф № 435, 1 – 192). Можливо, що поет готував цю збірку для окремого видання. Заголовки й правки в текстах зроблені рукою самого І. Франка. Всі переклади з арабських поезій, за винятком вірша «Розлука» («Зажди хвилину й дай мені хоч раз…»), подаються за цією збіркою, оскільки вона відбиває останню волю автора. Два останні вірші («Попри запалу могилу» і «Який же гарний той післанець»), тексти яких відсутні в рукописній збірці, подаються за виданням: Тисяча й одна ніч. Арабські казки. Вип. 4, с. 105 – 106 і 108. Вірш «Любов» («Своїми очима вона…»), що буквально повторює дві останні строфи одноіменного вірша «Любов» («За мій язик говорить зір мій…») не подається.

Між авторизованим рукописом і публікаціями в «Неділі» у ряді випадків є різночитання в назвах віршів і текстах перекладів.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 113 – 184.