VІ. Четверта по півдні

Віктор Гюго

Переклад Івана Франка

Коло четвертої положення англійської армії було важке. Князь Оранський командував центром, Гілль – правим крилом, а Піктон – лівим. Князь Оранський, сам не свій, а проте безстрашний, кричав до голандців та бельгійців: «Нассау! Брунсвік! Ніколи взад!» Гілль, ослаблений, оперся о армію Веллінгтона, а Піктон погиб. У тій самій хвилі, коли англійці відібрали у французів лінієву хоругов ч. 105, французи вбили англійцям генерала Піктона кулею, що пробила голову.

Для Веллінгтона битва мала дві точки опору: Гугомонт і Гай-Сент. Гугомонт був іще в їх руках, але горів; Гай-Сент узяли французи. З німецького батальйону, що боронив сеї місцевості, було живих іще лише 42 мужа; всі офіцери, крім 5, були або вбиті, або полонені. Три тисячі вояків полягло в тій стодолі. Один поручник англійської гвардії, перший боксер Англії, якого товариші вважали недоступним для ран, поляг від малого французького тарабанщика. Барінга виперто з його становища, Альтен поляг, убитий шаблею. Багато хоругов страчено, між ними – одну – дивізії Альтена, другу – батальйону Лінебурга, яку носив князь із родини Цвайбрюкен.

Сірі шотландці щезли; більшу часть драгунів полку Понсомбай порубано. Ся могутня кавалерія погибла від спис полку Бро та від кирасирів із Траверса; із 1200 лишилося лише 600; із трьох полковників два лежали на землі: Гамільтон – ранений, Матер – убитий. Понсомбай упав, пробитий сімома списами. Гордон погиб, Марш погиб. Дві дивізії, п’ята й шоста, були знищені.

Коли Гугомонт був загрожений, а Гай-Сент узято, англійцям лишився лиш один вузол – центр. Сей вузол стояв досі. Веллінгтон скріпив його. Він покликав до нього Гілля, що стояв у Мерб-Брені, покликав Шассе, що стояв у Брен-ль-Алледі.

Центр англійської армії, трохи ввігнений до середини, дуже густий і дуже многолюдний, займав сильне становище. Він стояв на високій площі Мон-Сен-Жан, маючи за собою село, а перед собою – похилість, там досить прикро споховасту. Він опирався о той міцний кам’яний дім, що в ту пору був власністю дідича Нівелля і стояв коло роздоріжжя двох шляхів. Сей дім, збудований у XVII в., був такий міцний, що кулі відбивалися від нього.

Довкола рівнини англійці тут і там позрубували дерева, поробили загати в тернах, поставили гирло гармати між двома конарами, обтиканими хащем. Їх артилерія стояла закрита в корчах. Ся хитра робота, яку, невважаючи на всякі протести, допускає війна, що оправдує всякий підступ, була зроблена так добре, що генерал Гаксон, висланий цісарем о дев’ятій рано оглянути ворожі батареї, не добачив нічого і, повернувши, сказав Наполеонові, що там нема ніякої перешкоди, крім двох барикад, які загатили дорогу з Нівелля до Женаппи. Се була пора, коли на полях стояло високе збіжжя. На краю площини лежав озброєний у карабіни 95 батальйон бригади Кемпта в високім збіжжі.

Оттак забезпечений і укріплений центр англійської та голандської армії займав добре становище.

Небезпекою сього становища був ліс Суань, що притикав до поля битви, перерізаний ставами Грендаеля та Буатфорта. Армія не могла схоронитися до нього, не розходячися; полки там були би зараз порозсипалися. Артилерія була би пропала в мочарах. Відступлення в той бік, на думку многих фахівців, яким, щоправда, перечили інші, було би вчинком розпуки.

Веллінгтон докинув до сього центра бригаду Шассе, яку відняв від правого крила, і бригаду Вінке, відняту від лівого крила, а також дивізію Клінтона. До своїх англійців, до полку Галькетта, до бригади Мітчелла, до гвардій із Майтленду він додав як підпору та скріплення піхоту Брунсвіка, решту полку Нассау, ганноверців полку Кільмансегге і німців полку Оматеда. Те дало йому в руки 26 батальйонів.

Праве крило, як сказав Шарра, було підвернене поза центр. Одна величезна батарея була заслонена мішками, повними глини, в місці, яке тепер називають «музеєм Ватерлоо». Веллінгтон, окрім того, помістив у однім видолинку драгонів-гвардистів Сомерсета, 1400 коней. Се була друга половина тої англійської кавалерії, що здобула собі заслужену славу. Понсомбай погиб, Сомерсет лишився.

Батарея, яка в разі викінчення могла дорівняти майже редуті, була розложена за дуже низьким муром саду, покрита в поспіху мішками, повними піску, та широким земляним окопом. Сеї роботи не докінчено; не стало часу обвести її частоколом.

Веллінгтон, неспокійний, але все терпливий, сидячи на коні, провів тут цілий день у тій самій поставі, недалеко від старого млина Мон-Сен-Жана, що стоїть ще й досі під в’язовим деревом, яке пізніше один англієць-ентузіаст купив за 200 франків, зрубав і завіз до Англії. Кулі сипалися дощем. Ад’ютант Гордон упав обік нього. Лорд Гілль, показуючи йому гранат, що вибух коло них, запитав його: «Мій лорде, які ваші поручення і що велите робити нам, коли дасте вбити себе?» – «Чиніть так само, як і я», – відповів Веллінгтон. До Клінтона він сказав лаконічно: «Держіться тут до остатнього мужа!» День, очевидно, кінчився лихо. Веллінгтон крикнув до своїх старих товаришів із-під Талавери, Вітторії та Саламанки: «Хлопці, чи не думає хто з вас утікати? Пам’ятайте про стару Англію!»

Коло четвертої англійська лінія подалася взад. На вершку площини відразу щезло все і видно було тільки артилерію та стрільців. Англійські полки, розбиті гранатами та кулями французькими, зсунулися в долину, через яку сьогодні йде стежка до забудувань услуги фільварку Мон-Сен-Жана; зробився рух відступу, чоло англійської битви сховалося, Веллінгтон зійшов зі свого місця…

– Початок відвороту! – скрикнув Наполеон.

Примітки

Князь Оранський – командир англійської армії, походив з давньої князівської і королівської родини Оранських (князів Франції, королів Нідерландів та Англії).

Талавера, Вітторія, Саламанка – населені пункти в Іспанії, поблизу яких англійські війська на чолі з А.-У. Веллінгтоном успішно воювали на боці іспанців проти французьких загонів Наполеона (відповідно 1809, 1813 і 1812 рр.), змусивши їх відступити.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 668 – 670.