VII. Наполеон у добрім настрої
Віктор Гюго
Переклад Івана Франка
Цісар, хоч хорий і втомлений сидженням на коні і місцевим болем, ніколи не був у такім добрім настрої, як того дня. Від самого ранку він, звичайно недоступний для зворушень, усміхався. Д. 18 червня 1815 р. ся глибока душа, замаскована мармуром, ясніла несвідомо. Чоловік, що був понурий під Австерліцем, був веселий під Ватерлоо. Найбільші перевороти в житті чоловіка плодять отакі контрасти. Наші радості – се тінь. Найвищий усміх належить до Бога.
«Ridet Caesar, Pompeius flebit», – говорили легіонери Блискавкового легіону. Сим разом Помпей не мусив плакати, але се було певне, що Цезар сміявся.
Досвіта, ще вночі о першій годині, під бурею та дощем, на коні з Бертраном оглядаючи горби в околиці Россомма, з задоволенням бачачи довгу лінію англійських огнів, що освічували весь обрій від Фрішмонта аж до Брен-ль-Алледа, він мав те почуття, що судьба, якій він визначив реченець на полі Ватерлоо, ставилася точно. Він зупинив коня і якийсь час стояв недвижно, вдивляючися в огні, слухаючи громів, і з уст того фаталіста вилетіли в густий сумерк оті таємничі слова: «Ми в згоді». Наполеон помилився. Він із судьбою не був уже в згоді.
Він не заснув тої ночі ані на хвилю. Кожна хвиля приносила йому якусь радість. Він об’їхав цілу лінію старої гвардії, зупиняючися тут і там, аби промовити кілька слів до вартових. О пів до третьої недалеко Гугомонтського лісу він почув стукіт маршу якоїсь колюмни; на хвилю подумав, що се – відворот Веллінгтона.
Він сказав: «Се рушила з місця англійська задня сторожа. Візьму до неволі 6000 англійців, що власне прибули до Остецци». Він говорив оживлено; се оживлення явилося у нього від часу виходу на сушу дня 1 марта, коли він, побачивши втішеного селянина в затоці Жуана, скрикнув до свойого великого маршалка: «Ади, Бертране, отсе нам і поміч!» Вночі з 17 на 18 червня він кепкував із Веллінгтона. «Сей малий англієць потребує научки», – говорив Наполеон. Дощ побільшувався; під час слів цісаря загриміло.
Пів до четвертої вранці він утратив одну злуду. Офіцери, вислані на розвіди, донесли йому, що неприятель не рушив з місця. Ніде ані щебернуло, ані одного огню на біваках не погашено. Англійська армія спала. Глибока тиша стояла над землею, тільки на небі був гук. О четвертій гонці привели до нього селянина, який був провідником бригади англійської їзди, правдоподібно, бригади Вівьєна, що зайняла становище Д’Оен на крайній лівиці. О п’ятій два бельгійські дезертири донесли йому, що втекли зі свойого полку і що англійська армія жде битви. «Тим ліпше! – скрикнув Наполеон. – Волю розторощити їх, ніж штовхати».
Вранці на березі, що творить кут дороги до Планснуа, він зліз із коня в болото, велів із ферми Россомма принести кухонний стіл і селянську лавку, сів, оперши чоботи на в’язанці соломи замість ковра, розгорнув на столі мапу битви і сказав до Сульта: «Гарна шахівниця!»
Наслідком нічного дощу підводи з живністю, стрягнучи в попсованих дорогах, не могли прибути рано. Вояки не виспалися, промокли і були голодні. Се не перешкодило Наполеонові скрикнути до Нея: «Маємо 90 шанс проти 100». О восьмій цісареві принесено снідання. Запросив до нього кількох генералів. При сніданні оповідано, що Веллінгтон учора був на балу у княгині Річмонд, а Сульт, простак-войовник з виглядом архієпископа сказав: «Нині буде мати бал».
Цісар жартував із Нея, який сказав: «Веллінгтон не буде такий наївний, аби чекав на Вашу цісарську милість». Се, зрештою, був його звичай. «Він любив жартувати», – говорив Флері де Шабульйон. «Основою його характеру був веселий гумор», – мовляв Гурго. «Він невичерпаний жартун, більше чудак, ніж весельчак», – сказав про нього Бенжамен Констан.
Сі жарти велетня варті того, аби зупинитися при них. Він називав своїх гренадерів «хрунями», торгав їх за вуха, сіпав за вуси. «Цісар те й робив, що робив нам псоти», – сказав один із них. Під час таємної втеки з острова Ельби до Франції д[ня] 27 лютого на повнім морі воєнний корабель французький «Зефір» зустрівся з кораблем «Непостійним», на якім їхав incognito Наполеон, і запитав, що чувати про цісаря.
Наполеон, що в тій хвилі мав на голові свій капелюх з біло-амарантовою кокардою, оздобленою пчолами, який справив собі на острові Ельбі, сміючися, взяв тубу і відповів сам: «Цісар мається добре». Хто сміється таким способом, той освоєний із припадками. Наполеон кілька разів під час снідання під Ватерлоо мав напади сміху. По сніданні він спочив чверть години, потім два генерали сіли на в’язанці соломи, забрали пера в руки і поклали картки паперу на коліна, а цісар подиктував їм порядок битви.
О дев’ятій годині, коли французька армія, уставлена сходами і пущена в рух у п’яти колюмнах, розвинулася: дивізії по двох лініях, артилерія між бригадами, музика на чолі, граючи марш при гуркоті бубнів та реві труб, могутня, широка, весела, ціле море шоломів, весь обрій, покритий шаблями та багнетами, цісар, зворушений, скрикнув два рази: «Чудово! Чудово!»
Від дев’ятої до половини одинадцятої години вся армія, що видавалося неправдоподібним, зайняла становища і уставилася в шість ліній, творячи, щоб повторити вислів цісаря, «образ п’ятьох римських п’яток». Кілька хвиль перед утворенням бойового поля, серед тої глибокої тиші в початку бурі, що попереджує битви, бачачи, як переходили перед ним три батареї з дванадцяти, відділені на його розказ від трьох корпусів Ерльона, Рея та Лобау і призначені розпочати акцію нападом на Мон-Сен-Жан там, де перехрещуються дороги з Нівелля та Женаппи, цісар, клеплячи по плечу Гаксона, сказав до нього: «Отсе 14 красунь, генерале!»
Певний успіху, він заохотив усміхом компанію саперів (копачів) першого корпусу, коли переходила попри нього, призначена на те, аби забарикадуватися в Мон-Сен-Жані, скоро здобудуть те село. Отся погідність його душі захмарилася лиш одним слівцем вищого милосердя. Бачучи ліворуч на місці, де тепер велика могила, гордих сірих шотландців, скуплених коло своїх коней, він сказав: «Шкода!»
Потім сів на коня, погнав наперед до Россомма і вибрав для догляду вершок вузького горбика праворуч дороги з Женаппи до Брюсселя; се була друга його стація під час битви. Третя стація, яку зайняв о сьомій вечором, між селами Бель Альянс і Гай-Сент, була страшна. Се був досить високий горб, який видно ще й досі і за яким збилася гвардія на похилості площини. Довкола того горба кулі відскакували від мощеного гостинця аж до Наполеона.
Так само, як під Брієнном, у нього понад головою свистали кулі та гранати. Майже на тім самім місці, де стояли ноги його коня, збирано пізніше сплощені кулі, старі обломки шабель і шматки гранатів, з’їдені ржою. Кілька літ тому викопано там 60-фунтовий гранат іще набитий, якого запальник відламався перед самим гирлом бомби.
На тій остатній стації цісар сказав до свойого провідника Лакоста, ворожого селянина, переляканого, прив’язаного до гусарського сідла, який обертався при кождім стуку вистрілу і силкувався сховатися за цісаря: «Дурню! Се свинство! Куля вб’є тебе за моїми плечима». Сей, що пише отсі рядки, сам знайшов у пухкім грунті сього горба, розгрібаючи пісок, відломок шийки бомби, покритий ржою за 46 літ, і старі шматки заліза, що ламалися між пальцями, як патички сухого бзу.
Хвилювання площин, похилених у різні боки, де прийшло до стички Наполеона з Веллінгтоном, тепер, як загальновідомо, не таке, як було 18 червня 1815 року. Беручи з того похоронного поля матеріал для зроблення йому пам’ятника, знищено його дійсну поверхність, і збита з шляху історія не може пізнати її. Для її прославлення змінено її вигляд. Два роки пізніше Веллінгтон, оглядаючи Ватерлоо, скрикнув: «Хтось перемінив моє поле битви!»
Там, де тепер висока земляна могила з кам’яним львом на версі, був невеличкий горб, що, хилячися до дороги до Нівелля, спускався доступною похилістю, але з боку гостинця до Женаппи творив майже стрімкий берег. Високість того берега можна змірити ще й тепер високістю двох горбів, а властиво двох могил по обох боках дороги з Жепаппи до Брюсселя: ліворуч – англійська, а праворуч – німецька. Французької могили нема; для Франції вся та площа – могила. При помочі тисячів і тисячів возів землі, насипаних на те місце, повстало згір’я, високе на 150 стіп, а в обводі – тисячі стіп.
Ся височина теперішнього Мон-Сен-Жана доступна по легкій похилості. В день битви, особливо з боку Гай-Сента, тут був спуск дуже крутий і прикрий. Похилість була так значна, що англійські гармати не бачили понижче себе ферми, положеної в глибині долини, осередка битви. Дня. 18 червня 1815 дощі ще порили ту похилість, болото утруднювало доступ так, що треба було не тільки плазувати рачки, але ще й стрягнути. Подовж площини тягнувся якийсь рів, якого здалека не можна було навіть догадатися.
Який рів? Скажу. Брен-ль-Аллед – се одно бельгійське село, а Оен – друге. Оба ті села, сховані в видолинках терену, злучені дорогою, довгою доброї півтори милі, що протинає площину хвилястою стяжкою і часто заглиблюється в сугорби, мов борозда, так, що декуди ся дорога переходить правдиві байраки. В р. 1815 так, як і тепер, ся дорога перерізувала вершок площини Мон-Сен-Жана поміж двома гостинцями з Женаппи до Нівелля. Тільки що тепер вона йде по рівній площині, а тоді йшла ровом. Оба її береги скопано для будови пам’яткової могили.
Ся дорога ще й досі в більшій своїй часті йде досить глибоким вивозом; його глибокість виносить декуди 12 стіп, а стрімкі береги обриваються декуди, особливо в зимі. Деколи трапляються тут випадки. При в’їзді до Брен-ль-Алледа дорога така вузька, що одного пішохода роздавив віз, про що свідчить кам’яний хрест, що стоїть недалеко кладовища і має на собі напис: «Тут лежить Бернард Дебріє, що йшов із Брюсселя в лютім 1637 р.»
[Сей напис виглядає ось як:
DOM
OY А ETE ECRASE
PAR MALHEUR
SOUS UN CHARIOT
MONSIEUR BERNARD
DEBRYE MARCHAND A BRUKSELLE LE (далі нечітке слово)
FEBVRIER 1637.
По-нашому в дослівнім перекладі: «Богу Найліпшому, Найбільшому. Тут був убитий нещастям під возом пан Бернард Дебріє, купець із Брюсселя, дня… лютого 1637». – [Іван Франко].].
Вивіз на площі Мон-Сен-Жана був такий глибокий, що один селянин, Матвій Нікез, був там засипаний обвалом берега, про що свідчить другий кам’яний хрест, якого верх пропав під час корчованя лісу, а підстава стоїть іще й досі на похилості травника ліворуч від дороги між Гай-Сентом і фермою Мон-Сен-Жаном.
В день битви ся заглиблена дорога, якої ніхто не догадувався, що проходила через узгір’я Мон-Сен-Жана, рівчак на вершку між берегами, западня, закрита землею і невидна, зробилася страшною.
Примітки
Помпей Гней (106 – 48 до н. е.) – римський полководець і державний діяч. У ході впертої кривавої громадянської війни його переміг Юлій Цезар.
Бертран Анрі-Грасен (1773 – 1844) – граф, генерал-ад’ютант і довірена особа Наполеона, знаходився поруч з ним під Ватерлоо, учасник багатьох битв. Відправився із сім’єю на о. Св. Єлени і був вірним імператорові до самої його смерті. У 1840 р. перевіз прах Наполеона до Парижа.
Флері П’єр-Александр-Едуард де Шабульон (1779 – 1835) – французький політичний діяч. Під час заслання Наполеона на о. Ельба був посередником між ним і його прихильниками у Франції. Пізніше виконував обов’язки таємного секретаря імператора. Автор праці «Les Mémoires pour servir à l'histoire de la vie privée, du retour et du règne de Napoléon en 1815» (1820).
Констан Бенжамен-Анрі (1767 – 1830) – французький письменник, політичний діяч. Публіцист, автор антинаполеонівського памфлету «Про дух завоювань і про узурпацію у їхньому співвідношенні з європейською цивілізацією».
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 670 – 675.