V. Темна точка битви

Віктор Гюго

Переклад Івана Франка

Всім відомі початкові події сеї битви. Початок був невиразний, непевний, хиткий, грізний для обох армій, але для англійської – ще грізніший, як для французької. Всю ніч ішов дощ. Земля розм’якла від зливи. Тут і там у видолинках площини понабігала вода, мов у великих мисках. Деколи воєнним фургонам вона досягала аж до осей. Із ремінних поясів, якими оперезані були черева коней, спливало рідке болото. Якби пшениця та жито, толочене до землі сею навалою возів, не заповняли вибоїн і не творили підстилки під колесами, всякий рух, особливо в долинах з боку Папельота, був би неможливий.

Діло розпочалося пізно. Наполеон, як уже було сказано, мав звичай держати всю артилерію в своїй руці, мов пістолет, мірячи то в сю, то в іншу точку битви, і хотів дождатися, поки запряжені батареї зможуть кинутися та чвалати свобідно. Задля сього він мусив чекати, поки не піднялося сонце і не осушило землю. Але сонце не показалося. Не було тої погоди, як під Австерліцем. Коли гукнув перший вистріл гармати, англійський генерал Кольвіль глянув на свій годинник і сказав, що саме одинадцята година і 35 мінут.

Битва розпочалася шалено, може, навіть шаленіше, ніж сього хотів цісар, на лівім крилі французькім під Гугомонтом. У тім самім часі Наполеон ударив на центр, пустивши бригаду Кіота на місцевість Гай-Сент, а Ней двигнув французьке праве крило проти лівого англійського, що опиралося о Папельот.

Удар на Гугомонт був потрохи обчислений: стягти сюди Веллінгтона, заставити його перехилитися наліво – отсе був план. Сей план був би вдався, якби чотири компанії англійської гвардії та хоробрі бельгійці з дивізії Перпонше не були непохитно вдержалися на становищі. Тому Веллінгтон, замість звернути туди всю масу свойого війська, міг обмежитися на висилці підмоги всього з чотирьох дальших компаній гвардії й одного батальйону полку Брунсвік.

Удар правого крила французького на Папельот був основою всієї битви: зламати ліве крило англійське, перерізати дорогу до Брюселя, замкнути прохід для можливого приходу прусаків, опанувати Мон-Сен-Жан, зіпхнути Веллінгтона на Гугомонт, відси – на Брен-ль-Аллед, відси – на Галь, та й годі. Якби не деякі припадки, сей план був би вдався. Папельот узято, Гай-Сент захоплено.

Зазначу одну дрібницю. Серед англійської піхоти, особливо в бригаді Кемпта, було багато рекрутів. Ті молоді вояки супроти нашої страшної піхоти оказалися несподівано сильними. Хоч недосвідні в боях, вони держалися безстрашно. Особливо добру службу робили вони як стрільці. Вояк-стрілець, потрохи полишений собі самому, робиться, так сказати, сам собі генералом. Ті рекрути показали деяку нахідчивість і французьке завзяття. Ся нова піхота боронилася з запалом.

По захопленні Гай-Сента судьба битви захиталася. Того дня від полудня до четвертої години була темна перерва. Середина сеї битви майже зовсім невиразна і виглядає, мов боротьба в потемках. Настав справді сумерк. Видно було величезне хвилювання в тій мряці, привид, від якого крутилася голова: тодішні воєнні прилади, майже невідомі сьогодні, огнисті кульбаки, летючі піхви шабель, навхрест перев’язані ремені-патронташі гренадерів, долмани гусарів, червоні чоботи з тисячами зморшків, широкі чака, обвиті срібними шкурами, брунсвіцьку піхоту, майже чорну всуміш із червоною англійською піхотою.

Англійські вояки мали поверх рукавів замість еполетів грубі білі круглі подушки. Ганноверські шволежери (легка їзда) мали на головах мідяні подовгасті шоломи з ремінними підв’язками попід бороду та з гривами червоного кінського волосіння на верхах. Шотландська піхота виступала з голими колінами і в краткованих пледах, наші гренадери – в великих білих камашах. Усе те йшло всуміш, а не по стратегічних лініях.

Певна скількість бурі завсігди вмішується до битви. Невважаючи на комбінації генералів, зіткнення озброєних мас викликає необчислимі відрухи. Під час битви два плани двох полководців перехрещуються і переміняють себе обопільно. Одна точка на полі битви пожирає більше вояків, ніж друга, так як грунти, більш або менше пухкі, всисають у себе швидше або помаліше воду. Виходить потреба пустити на одно місце більше вояків, ніж хотілося. Все те – непередвиджені втрати.

Лінія битви хвилює та звивається, як нитка, річки крові пливуть неправильно, чола армії колишуться, полки, входячи або виходячи, роблять роздуття або заломи. Всі ті береги раз у раз пересуваються один перед другим; де була піхота, наступає артилерія; де була артилерія, набігає кавалерія; батальйони сунуть, мов клуби диму. Щось було ось тут – глянь, і нема вже. Прогалини заповняються; темні звої посуваються наперед і взад. Щось, мов надгробний вітер, гонить, відпихає, здуває і розгонить ті трагічні юрби.

Що таке стичка? Се хвилювання. Недвижність математичної точки на плані триває хвилину, а не день. Додаймо, що в кождій битві буває хвиля, коли вона переходить у бійку, в особисту схватку, розсипається в незліченне число дрібних фактів, які, мовлячи словами самого Наполеона, «належать радше до біографії полків, ніж до історії армії». В такім випадку історик має очевидне право підтягати суму таких фактів. Він може тільки начеркнути головні контури боротьби, і ані один оповідач, хоч який-будь він совісний, не має змоги передати в усій повноті та точності ту страшну хуртовину, що називається битвою.

Що правдиве для всіх великих озброєних стичок, прикладається особливо також до Ватерлоо. В усякім разі, по півдні була хвиля, коли фізіономія битви вияснилася.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 665 – 667.