VIII. Цісарське запитання до провідника Лакоста
Віктор Гюго
Переклад Івана Франка
Так, отже, рано під Ватерлоо Наполеон був задоволений. І мав чого, бо, як сказано, план битви був чудесний.
Коли почалася битва, посипалися різні випадки один за одним: опір Гугомонта, завзята витривалість Гай-Сента, смерть Бодьєна, убезвладнення Ауа, несподіваний мур, о який розбилася бригада Суа, фатальна легкомисність Гільміно, що не мав ані петард, ані порошниць, та що батареї позастрягали, що 15 гармат без ескорти захопив Оксбрідж у прокопаній дорозі, те, що бомби без наслідків падали на англійські лінії, тріскаючи в розмоченій дощем землі, і справляли тільки вулканічні вибухи болота, так що намірене ними знищення перемінилося в обхляпання, безхосенність демонстрації генерала Піре на Брен-ль-Аллед, причім уся їзда, 15 ескадронів, пропала майже до ноги, слабий напад на англійське праве крило, дивне непорозуміння Нея, що замість розложити 4 дивізії першого корпусу сходами – зібрав їх укупу і сим способом, згустивши їх у 27 рядів і два фронти по 200 людей, виставив їх на дощ куль, що справили страшне знищення в тій збитій масі; те, що колюмни, вислані до атаки, порозривалися, а скісна батарея раптом була здемаскована збоку; небезпека, яка грозила генералам Буржуа, Донзельотові та Діріттові, відступ генерала Кіо, зранення полковника Віє, силача з політехнічної школи, якого скалічено в хвилі, коли сокирою розбивав браму Гай-Сента під густим вогнем англійської барикади, що загородила дорогу з Женаппи до Брукселі; те, що дивізія Марконьє попала між ворожу піхоту та кавалерію, терпіла від близьких вистрілів відділів Беста й Пакка та від нападу їздців Понсомбая; те, що князь саксонсько-веймарський удержався у Фрішмонті та Смоені, невважаючи на зусилля графа Ерльона, що взято хоругви 105 і 45, що під’їзд легкої їзди, висланий на розвіди між Вавром і Планснуа, взяв у полон чорного гусара пруського, від якого французи довідалися про дуже поважну небезпеку для себе; те, що генерал Груші запізнився, що в Гугомонті протягом не цілої півгодини вбито 1500 людей, а довкола Гай-Сента ще в коротшім часі полягло 1800 людей, – усі ті грізні випадки, що, мов хмари битви, пересувалися перед Наполеоном, ледве трохи притемнили його зір і зовсім не засмутили того цісарського лиця, повного певності себе.
Наполеон привик дивитися на війну твердо. Він ніколи не числив неприємних подробиць. Цифри були маловажні для нього, аби лише в сумі давали йому побіду. Початкові помилки зовсім не збивали його з пантелику, і він не тривожився, чуючи себе майстром воєнної штуки і певним кінця. Він умів ждати, ставлячи себе понад усякий сумнів, і глядів на призначення як на рівного собі. Здавалося, що до судьби він готов був сказати: «Адже ж не посмієш!».
До половини в світлі й тіні Наполеон чув над собою опіку в добрім і поблажливість для злого. Він мав, або вірив бодай, що має прихильність до себе судьби; можна сказати майже, чув себе в змові з випадками, що рівнялося старинній вірі в недоступність для ран.
Та коли хто мав за собою Березину, Липськ і Фонтенбло, той, здається, повинен був не спускатися на Ватерлоо. Таємне зморщення бров здавалося видним у глибині неба.
В хвилі, коли Веллінгтон почав відступати, Наполеон задрожав. Нагло побачив він, як площа Мон-Сен-Жана опорожняється, і чоло англійської армії щезає. Воно збиралося в іншім місці, але ховалося перед ним. Цісар піднявся до половини в стременах. Блискавка побіди мигнула в його очах.
Веллінгтон, припертий до лісу Суань і знищений, – се був остаточний погром Англії через Францію. Се була пімста за Кресі, Пуатьє, Монплаке та Рамільї. Муж з-під Маренго вимазував Азенкур.
Тоді цісар, думаючи про страшний випадок, останній раз обвів люнетою всі точки поля битви. Його гвардія, з карабінами при ногах стоячи за ним, дивилася на нього з якоюсь релігійною почестю. Він у задумі придивлявся склонам горбів, зазначував похилості, вдивлявся в купу дерев, квадрат збіжжя, стежку; здавалося, числив усі корчі. З деяким напруженням поглянув на англійські барикади на обох гостинцях, дві величезні купи зрубаних дерев. Барикада на дорозі до Женаппи повище Гай-Сента була озброєна в дві гармати, одинокі гармати в цілій англійській артилерії, вицілені вглиб поля битви.
За барикадою на дорозі до Нівелля блискотіти голандські багнети бригади Шассе. Біля тої барикади завважив стару каплицю св. Николая, вимазану білим вапном, що стоїть на розі поперечної доріжки до Брен-ль-Алледа. Похилився і стиха промовив щось до провідника Лакоста. Провідник заперечив рухом голови – заперечення, правдоподібно, зрадливе.
Цісар випрямився й задумався. Веллінгтон відступив. Лишалося тільки закінчити той відступ його знищенням.
Наполеон, обернувшися, нагло вислав естафету, що кінь доскочить до Парижа з вістю про побіду. Він був один із тих геніїв, що творять громи. Власне, він винайшов свій удар грому. Він дав наказ кирасирам Мільгода здобути площу Мон-Сен-Жан.
Примітки
…безхосенність демонстрації генерала Піре… – Французький генерал Іполит Піре у битві при Ватерлоо командував кавалерією на правому фланзі наполеонівського війська. Йому вдалося вивести свій підрозділ з-під удару і спрямувати його до Парижа, на шляху до якого (недалеко від Версаля) Піре розбив загін прусських гусарів. Однак цей маневр Піре виявився даремним через поразку при Ватерлоо.
…генерал Груші запізнився… – Груші Еммануель, маршал наполеонівської армії, котрий у битві при Ватерлоо командував резервною кавалерією і отримав наказ наздогнати пруссаків, розбитих 16 червня у бою при Лліньї. Через збіг випадкових обставин прусський генерал-фельдмаршал Г.-Л. Блюхер зумів випередити Е. Груші, прибувши 18 червня 1815 р. на поле битви при Ватерлоо на допомогу англійській армії раніше, ніж французький маршал з’єднався з Наполеоном. Ось чому останній вважав Е. Груші винуватцем своєї поразки.
Фонтенбло – місто в центральній частині Франції за 60 км на південний схід від Парижа, заміська резиденція французьких королів, улюблене місце перебування Наполеона. 6 квітня 1814 р., після капітуляції Парижа перед стотисячною армією союзників (англо-голландсько-прусськими військами), у замку Фонтенбло Наполеон підписав своє зречення від престолу, після чого відбув заслання на о. Ельбі.
Се була пімста за Кресі, Пуатьє, Монплаке та Рамільї. – Під час Столітньої війни з Англією у битвах при Кресі (1346) та Пуатьє (1356) французькі війська були розбиті англійською армією. У ході так званої війни за іспанську спадщину війська французького короля Людовіка XIV зазнали жорстоких поразок у битвах з англійськими військами при Монплаке (1709) та при Рамільї (1706).
Азенкур – йдеться про битву при Азенкурі 25 жовтня 1415 р., внаслідок якої військо англійського короля Генріха V розбило вщент французьку армію, що кількісно переважала його.
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 675 – 678.