X. Площина Мон-Сен-Жан

Віктор Гюго

Переклад Івана Франка

Рівночасно з яром відслонилася також батарея. Шістдесят гармат і 13 чотирикутників сипнуло вогнем на кирасирів. Неустрашимий генерал Делорд салютував англійську батарею. Вся англійська кінна артилерія галопом сховалася за чотирикутники. Кирасири не мали спочинку ані на хвилю. Нещастя, що постигло їх у вивозі, здесяткувало їх, але не відібрало їм відваги. Ті люди, поменшавши числом, виросли серцем.

Нещастя постигло тільки колюмну Ватьєра. Колюмна Делорда, яку Ней справив наліво, немов прочуваючи западню, дійшла ціла.

Кирасири кинулися на англійські чотирикутники. Коні в галопі з попущеними вудилами, у їздців шаблі в зубах, а пістолети в руках, – такий був напад.

Бувають хвилі в битвах, коли душа затвердне так, що вояк майже переміняється в статую, і з усієї купи м’яса робиться граніт. Англійські батальйони ані не рушилися перед таким шаленим нападом.

Тоді сталося щось страшне.

На всі боки чотирикутників ударено відразу. Шалений танець оперезав їх довкола. Але ся холодна піхота стояла непорушно. Перший ряд, припавши на коліна, брав кирасирів на багнети, другий ряд стріляв. За другим рядом каноніри набивали гармати. Потім чоло квадрату отворилося, випускаючи вибух гарматних вистрілів, і замкнулося знов.

Кирасири відповіли сіканиною. Їх величезні коні ставали на задні ноги, толочили ряди, перескакували через багнети і величезними тілами падали в середину тих живих стін. Кулі пробивали діри в панцирях, а кирасири робили виломи в квадратах. Ряди людей щезали під кінськими копитами. Багнети застрягали в черевах тих кентаврів. Задавано страшенні рани, може, не видані ніколи досі.

Чотирикутники, які гризла ся шалена кіннота, стискалися, не вступаючи з місця. Невичерпаною стріляниною чинили вибухи посеред напасників. Битва мала нечувано жорстокий вигляд. Квадрати з батальйонів зробилися кратерами вулканів; кирасири з кінноти зробилися вихром. Кожний квадрат був немов вулкан, на який напирала громова хмара; лава боролася з громами.

Крайній квадрат із правого боку, найбільше наражений на напад, стоячи з самого краю, щез майже доразу від першого напору. Се був 75-тий полк шотландських гірняків. У його нутрі сидів дудар на бубні і в часі, коли довкола нього мордовано людей, у глибокій нетямі, похиливши меланхолійні очі та споминаючи, мабуть, свої ліси та озера, стискав дуду під пахою і грав гірські мелодії. Ті шотландці вмирали, думаючи про свій Бен-Лотіан, так, як греки, споминаючи свій Аргос. Шабля одного кирасира, розтинаючи дуду й руку дударя, зробила кінець співові, вбиваючи співака.

Кирасири, зглядно малочислені, зменшені нещасливим випадком у вивозі, мали проти себе майже всю англійську армію, але росли своєю хоробрістю. Кождий із них бився за десятьох. Декілька англійських батальйонів уступило. Веллінгтон побачив се і згадав про свою кавалерію. Якби Наполеон у тій самій хвилі згадав був про свою піхоту, був би виграв битву. Се забуття – се була його велика, фатальна помилка.

Нараз кирасири, нападаючи, почули, що їх нападено. Англійська їзда впала їм на карки. Перед ними квадрати, за ними Сомерсет; Сомерсет – се були 1400 гвардійських драгунів. У Сомерсета праворуч були німецькі шволежери під проводом Дорнберга, а ліворуч – бельгійські карабінери під проводом Тріпа. Кирасири, нападені з боків і з чола, спереду і ззаду, піхотою та кіннотою, мусили ставити чоло на всі боки. Що їм се значило? Були як вітрова труба. Їх хоробрість була неописана. Зрештою, мали за собою батарею, що гриміла раз у раз. Із того виходило, що їх ранено в плечі. Один із їх панцирів, продірявлений на лівій лопатці кулею гаківниці, міститься в збірці музею Ватерлоо.

На таких французів могли станути тільки такі англійці. Се вже не була битва, се був сумерк, шал, бурливий вибух душ і відваги, ураган шабель, блискавиць. В одній хвилі із 1400 драгунів гвардії лишилося лиш 800. Їх полковник Фоллер упав трупом. Ней надбіг із пікінерами та стрільцями Лефевра та Денуета. Площину Мон-Сен-Жан здобуто, здобуто ще раз і ще раз. Кирасири покидали кінноту і зверталися проти піхоти, або, краще сказати, вся та страшенна юрба різала себе, не покидаючи один одного. Під Неєм убито 4 коні. Половина кирасирів остоялася на площині. Ся битва тяглася дві години.

Англійська армія була глибоко захитана. Нема сумніву, що якби кирасири не були ослаблені в своїм першім розгоні стратою в вивозі, були би проламали англійський центр і рішили побіду. Ся надзвичайна кіннота довела до остовпіння Клінтона, який бачив штурми під Талаверою та Бадахосом. Веллінгтон, на половину побіджений, подивляв їх геройство, повторяючи півголосом: «Splendid! Splendid!» (Прекрасно! Прекрасно!).

Кирасири знівечили 7 квадратів із 13, забрали або загвоздили 60 гармат, відібрали у англійських полків 6 хоругов, які три кирасири і три гвардійські стрільці поспішно занесли до цісаря перед ферму Бель-Альянс.

Положення Веллінгтона погіршилося. Ся незвичайна битва була мов поєдинок двох ранених завзятців, із яких кождий, борючися й опираючися, раз у раз тратить усю кров. Хто з них упаде перший?

Битва на площині не вгавала.

Доки загналися кирасири? Ніхто не вмів сказати. Певне те, що другого дня по битві одного кирасира та його коня знайдено неживих у возовій шопі Мон-Сен-Жана, на місці, де сходяться чотири дороги з Нівелля, Женаппи, Гільпи та Брюсселя. Сей їздець прорвався крізь англійські лінії. Один із тих людей, що знайшли сього трупа, живе досі в Мон-Сен-Жані. Він називається Дегаз і мав тоді 18 літ.

Веллінгтон чув, що хитається. Криза була близька.

Та кирасирам не пощастило, бо їм не вдалося розбити центр. Обі сторони держалися на площині, але жодна не була її паном; та все-таки більша часть була в руках англійців. Веллінгтон держав село і вершок площини, Ней здобув тільки один горб і його похилість. Здавалося, що обі сторони запустили коріння в ту смертоносну землю.

Здавалося, що ослаблення англійців невлічиме. Кровоток сеї армії був страшний. Кемпт із лівого крила жадав підмоги. «Нема, – відповів Веллінгтон, – нехай дасть себе забити!» Майже в тій самій хвилі – дивна подібність, що малює вичерпання обох армій, – Ней просив у Наполеона піхоти. «Піхоти? – скрикнув Наполеон, – де ж я візьму її? Чи ж можу сотворити її?»

З усім тим англійська армія була більше хора. Скажені удари величезних ескадронів тих залізних панцирів зі сталевими грудьми здавили англійську піхоту. Кілька людей довкола військового стяга значило місце, де був полк; майже ані один батальйон не мав команди, крім одного капітана або одного поручника. Дивізія Альтена, вже й так ушкоджена коло Гай-Сента, була майже знищена. Неустрашимі бельгійці з бригади ван Клюза встелили своїми трупами поле здовж дороги з Нівелля. Не лишилося майже ніщо з тих голландських гренадерів, які в р. 1811 в Іспанії в наших рядах билися з Веллінгтоном, а в р. 1815 в злуці з англійцями воювали з Наполеоном.

Страта в офіцерах була дуже значна. Лорд Оксбрідж, який учора дав поховати свою ногу, мав тепер розтріскане коліно. Коли з французького боку в тій боротьбі кирасирів вибито з бойових рядів Делорда, Лерітьєра, Кольберта, Днопа, Траверса та Бланкарда, то з англійського боку були ранені Альтен і Барн, убиті Делансей, ван Мерен і Омптеда. Весь генеральний штаб Веллінгтона був здесяткований, і в тій кровавій рівновазі Англія дістала гіршу часть.

Другий полк пішої гвардії втратив 5 полковників, 4 капітанів і 3 хорунжих; перший батальйон 30-го полку піхоти втратив 24 офіцерів і 112 вояків; 79-ий полк гірняків мав 24 офіцерів ранених, 18 офіцерів убитих, 450 вояків убитих. Пропалі ганноверські гусари полку Комберленда та весь полк під командою полковника Гакке, що пізніше був суджений і здеградований за те, що перед самою битвою покинув своє становище і втік у ліс Суань, розсіваючи пострах аж до Брюсселя.

Вози, гарматні ящики, фургони з пакунками та з раненими, бачачи поступи французів та їх наближення до лісу, кинулися врозтіч у ліс. Голландці під шаблями французької кавалерії кричали: «Алярм!» Від місцевості Вер-Куку (зелена зозуля) аж до Гренендаелі, на просторі майже двох миль у напрямі до Брюсселя був тиск утікачів, як оповідають свідки, живі ще й досі.

Переполох був такий великий, що дійшов аж до князя Конде в Маліні і до Людовіка XVIII в Генті. Окрім слабої резерви, розставленої ступнями за амбулансом, поміщеним у ферм Мон-Сен-Жан, та бригад Вівьєна й Ванделара, що стерегли лівого крила, Веллінгтон не мав їзди. Багато батарей лежало здемонтованих. Сі факти признає Сайборн, а Прінгль, прибільшуючи нещастя, твердить, що англійсько-голландська армія зменшилася була до 34 000 людей.

Залізний князь не тратив спокою, але його уста поблідли. Австрійський комісар Венсан і іспанський комісар Алава, присутні в часі битви в англійськім генеральнім штабі, були певні, що князь програв. О п’ятій годині Веллінгтон добув годинник і понуро прошептав слова: «Блюхер або ніч».

В тій самій хвилі далека лінія багнетів заблискотіла на височинах у стороні Фрішмонта. Це був зворот у тій гігантській драмі.

Примітки

Ті шотландці вмирали, думаючи про свій Бен-Лотіан, так, як греки, споминаючи свій Аргос – Лотіан, назва корінної області Шотландії, вжита В. Гюго як символ батьківщини для шотландців, так само, як і назва міста Аргос – для давніх греків.

Бадахос – місто в Іспанії, де відбулася жорстока битва іспанської армії з французькою. Упродовж багатьох років Наполеон так і не зумів підкорити Іспанію.

Переполох… дійшов аж до князя Конде в Маліні і до Людовіка XVIII в Гандаві. – Принц Конде (Луї-Жозеф Бурбон) був командувачем контрреволюційної армії французьких дворян-емігрантів. Людовік XVIII призначив його начальником усіх піхотних військ. Гент – місто у Бельгії, куди втік Людовік XVIII під час Ста днів.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 681 – 685.