3. До музи

Іван Франко

Музо! Коханко!

Ох, дай мені! Дай мені

Любощів, пахощів, чарів-солодощів,

Мрій неосяжних і снів,

Солодких слів,

Соловейкових трелів,

Римів, мелодій, щоб гучно лилися рікою!

Настрою! Настрою!

Думок – байдуже!

Помислів – обійдуся.

Заглядать у людські душі –

Я не астроном!

Потрясати серця народні –

Я не землетрясець.

Ловити рухи душ високих –

Я не сейсмограф.

Хочу співати!

Розливатися гармонійними хвилями,

Затопляти в них усі турботи.

Геть думи! Геть ненависні!

Соловейкові трелі!

Безпредметова туга,

Безцільне зітхання,

Меланхолія, мов осіння мряка,

І я серед неї,

Мов човник на морі, –

Байдужний!

Співай мені, Музо!

Обснуй мене мріями-чарами,

Мов срібним павутинням,

Нехай я полину

Рожевою хмаркою понад степами!

Нехай покочуся

Перекотиполем,

Що стежки не знає собі, ні мети!

А ти

Хоч смійся, хоч грійся,

Хоч грайся, хоч кайся,

Хоч сонцем пишайся,

Хоч в пітьмі лишайся –

Мені байдуже!

Чи плачеш, чи скачеш,

Чи в’янеш, чи встанеш,

Чи тужиш, чи квилиш,

Чи губи копилиш,

Аби лиш, аби лиш

Без тенденції!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1906 р., кн. 7, с. 1 – 2.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 270 – 271.