20.10.1882 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Отсе страхи божі, як давно не писав я до Вас, донедавна навіть не знав, що Ви були такі ласкаві переказати мені, щоб я писав до «Вольн[ого] слова». Як кажу, звістку про те я одержав аж ось недавно, – з сього можете виміркувати, як точно доходять до мене всякі прочі вісті. Б[еле]й, єдиний чоловік, з котрим я в кореспонденції, звичайно не має часу – занятий при «Ділі», та й Белей не охотник писати багато листів.

«Вольн[ое] сл[ово]» до мене доходить дуже рідко. Перших 20 н[оме]рів я привіз собі сам зо Львова, бувши там колись літом; з другого річника дістав в конвертах усього 5 чи 6 н-рів. Чи вийшла вже обіцяна Вами стаття о галицькім соціалізмі? Як вийшла, то, будьте ласка, пришліть!

Посилаю допись. Не знаю, чи придасться на що: на всякий спосіб я старався подати як можна більше фактів, хоч багато з них і звісні Вам. Робіть з нею, що знаєте. Дальше я буду писати про мужицтво, то, може, й вийде дещо цікавіше. Не знаю тільки, чи добре буде підписуватись мені, – щоб не впутатися в які процеси за образу цісаря абощо. Розсудіть Ви – і, як побачите, що не варто, то покладіть псевдонім Мирон***. В дальших дописах я таки підпишусь своїм ім’ям. Шкода, що Остап не підписується, – штуки його звернули б тут на себе більшу увагу.

Я не знаю, яка Ваша думка тепер про наш «Світ» і чи стоїть його держати далі, чи ні. Пренумерантів мало, хоч усе-таки читає його досить люду, так що, може, й шкода дати йому упасти з кінцем року. Коли б мені удалось дістатися з новим роком до Львова, то я, може б, здужав згромадити круг нього більше людей, оживити деяк розпадаючіся початки українсько-польсько-жидівської організації і вплинути деяк і на розширення рамок «Pracy». Там тепер, правду кажучи, нема нікого такого, хто би не то міг робити дещо між людьми, але хто би хотів робити явно і брати на себе відповідь перед судом. Криються по кутиках, та й ураз із тим і ціла справа якось защезає.

А заложене 1879 р. товариство «Wzajemnej pomocy rob[otników]» – мізерія, схиблена вже в самій основі. Віддавна вже налягаю на те, щоб зібрались на відвагу скликати з’їзд робочих людей до Львова – не хотять, кажуть, що поліція не дозволить, а не трібують. Перший раз, правда, не позволила, але задля якоїсь формальності, котру можна обминути. Притім же з німецьких соціал-демократичних фраз не можуть вийти. Робітники львівські, принаймні передові, з котрими я мав случай балакати, невдоволені, розлазяться, домагаються чогось іншого. Штука то найти нову формулу, котра б трафила в живе, але, чень же, мож, – львівські тепер і не трібують.

А наші українофіли сидять собі. «Просвіта» й не відкликнулася на те, що я писав в «Світі» о видаванні популярних книжок. Звісна річ, годі від них і надіятися, щоб пішли в радикали, а навіть в позитивісти: непотизм зародився між ними. Се кум Огоновський або сват Барвінський написав – значиться, мусить бути приняте і друковане, – а що се св. Пантелеймон або друга подібна дурниця – се нікого не обходить. Я думаю, що нам у Львові треба хоч крихту з того зробити, що би повинна зробити «Просвіта»: видати ряд книжок о таких речах, котрих «Просв[іта]» ніколи не напише, а то: критику австр[ійської] конституції і суспільного устрою (про податки, війни, фінанси і т. д.), критику релігії, «письма св[ятого]» і попівства.

Я вже говорив о тім з деякими людьми з молодежі, котрі сказали, що радо візьмуться до такого діла: коли не писати, то бодай збирати матеріали. Звісна річ, на слова мало кого можна спускатися. Але я думаю, що й робота була би, якби раз зачати. Для того я поклав собі головним завданням, будучи у Львові, почати видання «Сільської читальні», в котрій би, нав’язуючи до появи читалень по наших селах, можна попри подавання їм популярних книжечок критичного, а то й белетристичного змісту, змагати й до того, щоб звести читальні в одну організацію, витворити між ними порозуміння, – а за тим, чень, пішло би й що більше.

Щоб роздобути на все те хоч на початок трохи грошей, я пишу на конкурс повість – для «Зорі». Ви, певно, стиснете плечима на тоту вість. Я й сам не знаю, що з того буде, але нехай собі, пишу. Я бажав би, щоб слідуючий річник «Світу», розуміється, сли буде виходити, помістив в І ч[ислі] і Ваш портрет, і біографію, а далі портрети і біогр[афії] головних вчителів соціалізму: Маркса, Лассаля, Бакуніна, Герцена, Прудона і др. Я просив би Вас о прислання своєї фотографії – нехай і на мої руки, а щодо життєписі, то й не знаю, чи можна просити о ню Вас самих?.. Щодо життєписів других, то будьте ласка написати мені, чи і яких біографій могли б ми для «Світу» від Вас надіятися?

Посилаю Вам копу пісень про громадські справи: запевно, більша частина їх звісна Вам, але, може, все-таки дещо придасться. Крім сих, є ще в мене досить других в рукописях – скоро час буде попереписувати, пришлю Вам.

Може б, могли прислати мені «Громаду» т. IV і V, а також пісні (тексти)? Коли ж би за допись пр[ий]шлась яка плата, то, може б, закупили за ті гроші деяких книжок для мене? Я рад би мати п’ятий т[ом] «Сочинений» Чернишевського, його ж «Лессінга», «Научились ли?» і що ще є видане, крім статей, списаних у «Молоті».

В «Сільській читальні» я бажав би між першими белетристичними речами видати Шевченкову «» з Вашими увагами і оборонити її перед судом. Так само просив би Вас, чи не могли б Ви в разі потреби (т. є. сли нам удасться її видавати) написати для галицького народу книжечку о штунді і книжечку о козацтві, а особливо о громадських порядках козацької України докладніше, ніж се могли зробити в Росії. Щодо критики «письма святого», то буду просити Вас о вказання джерел, особливо про Старий завіт. У нас тут взагалі того добра мало: крім старого Реймаруса, передрукованого в Гемпелевім виданні Лессінга, крім Штрауса «Leben Jesu», і нічого нема. Якби й Ви могли що о тім написати, то ми напечатали б для народу.

Чи у Вас є мій перевід гейнівської «Німеччини»? Коли є, то будьте ласкаві прислати, – я би переробив і напечатав його в «Світі».

З Павликом я як бачився на процесі, то відтоді й не чув про нього, де він і що діє та що думає. Чи писав що до Вас? Жаль, що він загнівався на мене і задля приватних різноголосиць і зовсім махнув рукою на мене. Я не знаю, що він задумує робити тутечка; чув через сороки-ворони, що хоче видавати в Коломиї газету для народу. Мені здається, що се не зовсім щаслива думка для того, що у нас у провінціальних містах нема і тої тіні свободи, яка є у Львові, що там народ зданий у всім на волю старостів та жандармів, а староста в Коломиї сукин син, а ще до того і прокуратор Зборовський, той сам, що нас обвиняв 1878 р. П[авли]к говорив мені, що має зладжену працю про спілки на Україні, – для чого б не напечатати йому її в «Світі», де все-таки хоч 100 – 200 людей прочитало б її по селах?

Там десь писав до Вас дрогобицький студент Максим’як, просячи о книжки. Вже аж написавши, порадився мене, як і що діяти. Звичайна галицька вдача. Коли Ви досі не вислали йому нічого, то й не шліть на такий адрес, як він Вам дав, – шкода книжок, заберуть з пошти. А шліть, коли будете слати що до нього, або й до мене (т. є. не листи, а посилки) на адрес: F. Szczepański, Buchhandlung, Drohobycz, Galizien, а всередині на книжці олівцем напишіть: «Fr[anko]» чи як там. Він знатиме, кому віддати, – а листа йому не пишіть ніякого, а властиво й посилайте не від себе, а під фірмою книгарською, – то й дійде безпечно. Листи ж шліть рекомендовані на адрес: І. Fr[anko], Nahujowice, Post Drohobycz, Galizien.

Дожидаючи Вашої відповіді і посилки, кланяюсь Вам.

Ваш Ів. Фран.

Коли ласка і змога, то пришліть також свою брошуру «Le tyrannicide en Russie», a також відбитку статті «Rivista minima», – може б, можна з нею познакомите наших людей. Також коли б що хорошого про «Education Integral».

Ваш І.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 35 – 36.

Датується за змістом.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1321.

Чи вийшла вже обіцяна Вами стаття о галицькім соціалізмі? – Йдеться, можливо, про статті М. Драгоманова «Литературно-политические партии в Галиции» («Дело» (Спб.), 1881, № 11), «Литературно-общественное движение в Галиции» («Дело», 1882, № 10).

…я писав в «Світі» о видаванні популярних книжок. – Йдеться про статтю І. Франка «Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва» («Світ», 1882, № 4-6, с. 303 – 308).

…а що се св. Пантелеймон… – Мається на увазі книжка О. Огоновського «Оповідання про життя святого великомученика і лікаря Пантелеймона», Львів, 1882.

«Сільська читальня». – Коли перестала виходити серія «Дрібна бібліотека», І. Франко планував розпочати нову серію під назвою «Сільська читальня».

…пишу на конкурс повість для «Зорі». – Йдеться про повість «Захар Беркут».

Бакунін Михайло Олександрович (1814 – 1876) – російський революціонер, політичний емігрант, ідеолог анархізму.

Прудон П’єр-Жозеф (1809 – 1865) – французький революціонер, один з ідеологів анархізму.

Я рад би мати п’ятий т[ом] «Сочинений» Чернишевського, його ж «Лессінга», «Научились ли?…» – Стаття «Лессинг и его время» була опублікована в п’ятому томі творів Чернишевського (Женева, 1875); стаття «Научились ли?» – в журналі «Современник», 1882, № 4.

…крім старого Реймаруса, передрукованого в Гемпелевім виданні Лессінга, крім Штрауса «Leben Jesu» і нічого нема. – Витяг з праці німецького філософа-деїста Германа Самуїла Реймаруса (1694 – 1768) був опублікований Г. Е. Лессінгом у 1774 – 1777 рр. під заголовком «Fragmente des volkenböttelschen ungenannten».

Штраус Давид-Фрідріх (1808 – 1874) – німецький філософ-ідеаліст, богослов; у книзі «Життя Ісуса» критично розглянув християнські догми з раціоналістичних позицій.

Лессінг Готгольд-Ефраїм (1729 – 1781) – видатний німецький письменник, філософ, критик і просвітитель.

Максим’як Іван – учень Дрогобицької гімназії, потім студент Львівського університету; записав кілька народних пісень і надіслав М, Драгоманову в Женеву. Для заохочення М. Драгоманов передав Максим’якові 100 франків. Пізніше був заарештований царською поліцією на російсько-австрійському кордоні з нелегальною літературою.

…пришліть також свою брошуру «Le tyrannicide en Russie», а також відбитку статті «Rivista minima…» – Брошура М. Драгоманова «Царевбивство в Росії» була опублікована в Женеві французькою мовою 1881 р. Італійський журнал «Rivista minima» надрукував рецензію на цю брошуру.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 320 – 324.