10. Прояви потопи на землі

Іван Франко

2. Явища на землі. Рівнобіжні місця у Ягвіста.

Таб. II, 46. Адар ненастанно виливає воду з річних корит (?)

47. Ануннаки приносять з-під землі заливи водяні,

48. Потрясають основи земні силою своєю.

11. в) Тоді вибухли всі криниці глибини глибокої і отворилися тами небесні,

12. І поллявся дождь 40 день і 40 ночей.

Коли возьмем в цілості той образ, котрого поодинокі, досадні черти подає вавилонська пісня, то побачимо, що в вищенаведених стихах описуєсь не що друге, як землетрясення разом з тими явищами, які при звісній нам обстанові грунту мусили його супроводжати. Стих 48 зовсім виразно говорить о «потрясенні основ земних».

Що при землетрясенні море валом напирає на береги, тамує ріки в устях і, попихаючи воду їх назад, змушує її виливати з берегів, – се єсть явище так звичайне і так природне, що ми і задержуватися над ним довше не будемо. Впрочім, у нас була вже о нім вище бесіда.

Дуже цікавий єсть в нашій пісні стих 47 і рівнобіжний йому у Елогіста ст[их] 11 в). Ануннаки, про котрих говорить пісня вавилонська, суть, як виказав іменно Гавпт, духи підземної глибини, підземної води. Вони-то приносять з-під землі заливи водяні і потрясають землю своєю силою.

Так само і в оповіданні Елогіста говориться виразно, що криниці глибини глибокої вибухли, т. є. що вода потопи прийшла властиво не згори, але зо споду, з-під землі. Що се за явище і що се за води підземні?

Не одному з нас лучалося бачити, що коли в порічинах більших рік, там, де вони пливуть рівнинами і осаджують осад, пробрати де-небудь яму, то сейчас з-між ріняків або з-між піску, осадженого рікою, виступає вода річна, хоч би ми пробирали яму і досить далеко від самого корита ріки. Значиться, вода річна по обох берегах входить в поклади піску, шутру і ріняків, просисається крізь них і чим дальше від властивого корита, тим вище вона в тих покладах підноситься понад середній стан русла. Се єсть явище загальне і зовсім природне.

В нижчих частях течії і при устях тота водою просякла верства єсть звичайно покрита грубшою або тоншою верствою намулу глинистого, сухого і крихкого. Отож коли в таких порічинах лучиться землетрясення, то верхній, намулистий і крихкий поклад пукає вдовж і впоперек, а підшкірна вода нижчого, рінякового покладу витрискує з розсілин чи то більшими масами, чи поодинокими ключами, не раз навіть на кілька метрів заввишки. Вона буває або чиста, або перемішана з намулом та з другими матеріями, які в спідній верстві находяться.

Такі явища лучаються дуже часто по намулистих порічинах. В малім розмірі лучилося воно 9 падолиста 1880 р. над рікою Савою під час землетрясення в Загребі; в трохи більшім розмірі лучилося те саме 10 жовтня 1879 над устям Молдави до Дунаю; ще в більшім розмірі мало се місце над долішнім Дунаєм під час волоського землетрясення дня 23 січня 1838 р., при котрім попукали свіжі алювіальні верстви від Димбровиці аж поза ріку Серет, а з повсталих при тім численних розсілин на многих місцях вибухала вода вище, як на сажень.

Те саме лучилося 6 січня 1812 р. в намулистій порічині американської ріки Міссісіпі недалеко міста Нового Мадриду, понижче устя ріки Orіo, під час тодішнього землетрясення. Після опису наочного свідка підшкірна вода з голосним лоскотом розривала верхні, намулисті верстви і вибухала 10 – 15 стіп заввишки, вивалюючи величезні маси звуглілого дерева, котре роздроблювала на порох. Затим почала верхня часть западатися і тонути в чорній воді, котра досягла коневі аж вище колін.

Не менше цікаві явища показалися 12 січня 1862 року під час страшного землетрясення, котре постигло околиці озера Байкальського, а особливо широку рівнину, по котрій до того ж озера впадає степова ріка Селенга. На східнім березі тої ріки стояло селище бурятів, з котрого по землетрясенню не найдено ані сліду. Підшкірна вода, зрушена потрясенням землі, вибухла, а весь берег, на 21 кілометр завдовжки, а на півдесята – до 15 кіл[ометрів] завширки, запався натомість вниз, так що вода Байкальського озера залляла опісля цілу тоту низину. І по других селах вибухали підземні води, найчастіше з криниць, до висоти около 3 сажнів, при чім не раз оцимровання і віка криниць вода викидувала вгору, мов затичку з пляшки.

Але найбільше явище того роду, про яке досі знає наука, лучилося над устям ріки Інду. Як звісно, ріка Інд впадає до моря многими раменами. Устя її дуже замулене, а крім того, виставлене на ділання могучих полудневих вітрів (монсунів), котрі тиснуть в устя морську воду, спирають воду річну і причинюються до чимраз більшого замулювання як природних усть, так і штучних каналів, котрі там здавен-давна пороблено для улегшення відпливу води.

На сході від устя тягнеться обширна пустиня, прозвана місцевими англічанами «Ran of Kachh», к морю зовсім рівна, а з півночі ограничена невисокими пригірками. Рівнина тота під час полудневого вітру залита водою морською, часом знов солодкою водою з устя Інду, а часом, коли обісхне, блищиться здалека величезними пластами насівшої на намулі солі (відти і її назва «Ran», від староіндійського «Irina» – соляна пустиня). Правда, до 1762 року одна часть тої пустині зовсім не була пустинею, бо скрайня віднога Інду, вливаючися туди в море, наводнювала її щороку, так що люди в тій околиці могли заниматися управою рижу, котрий дуже добре в тій низині удавався. Тота часть пустині над устям Інду звалася Сайра.

Але коли 1762 р. один шах з-над верхнього Інду хотів під свою власть покорити племена, живучі над тим східним устям а ті племена, зібравшися до завзятого опору, побили його під містечком Яррою, то розлючений шах пімстився за свою невдачу на тій нещасливій країні в той спосіб, що могучою греблею перегатив вгорі тоту відногу Інду, котра плила через пустиню, і, віднявши їй воду, зробив її зовсім безплодною. Наслідники його побільшили ще греблю, так що навіть під час повені вода з Інду не могла поплисти давнім коритом; вся управлена колись місцевість Сайра мусила опустіти, корито відноги Інду, що плила туди, замулилося і висохло, а устя її сталося морською затокою.

Серед таких обставин лучилось в тій місцевості 1819 р. страшне землетрясення, котре поубивало много сот людей і порозвалювало мало що не всі муровані будинки в цілім краї. Ціла пустиня «Ran of Kachh» попукала вдовж і впоперек, і з тих щілин три дні вибухала величезна маса чорної намулистої води, так що вся пустиня покрилася нею на 6 – 10 стіп заглибшки. Затим слідувало друге потрясення. Величезний вал води морської надплив з океану і залляв всю пустиню на просторі 17 миль англійських. Але на північній границі того нового моря побачили жильці величезний вал земляний, там, де вперед була рівнина. Вал той тягнувся від сходу на захід півперек Індової відноги, немов хотів навіки відгатити ріку від моря. Жильці прозвали той новий вал «Ullah Bund», т. є. тама Божа, через те, що не людські руки висипали його, але сама природа. Але назва сеся показалася хибною.

Коли-бо 1826 р. Інд перервав пороблені мстивим шахом тами і поплив своїм давнім коритом, то «тама Божа» зовсім не спинила його. Показалося, що тая тама тільки від сторони моря виглядає, як тама, між тим, коли від сторони сухого краю грунт зовсім не змінився, насипу ані підвищення ніякого не видно. Від сторони моря високість його виносить около 20 стіп, а довгота – звиш 50 англійських миль. Весь край на полуднє від тої «тами Божої» запався вниз під час землетрясення 1819 р., коли вода підшкірна виплила, а «тама Божа» не єсть нічим більше, як тільки заломою грунту там, де кінчилися підшкірні води і де грунт в цілій глибині своїй був затвердлий.

От яке значення мають страшні Ануннаки пісні вавилонської, котрі приносять підземні води і потрясають основи земні своєю силою.

Примітки

Адар – у єврейському календарі 12-й місяць, що приблизно відповідає березню. За переказом, 7-й день Адара – день народження та день смерті Мойсея.

Ануннаки – в шумеро-аккадській міфології група споріднених між собою земних, підземних та частково небесних божеств.

…9 падолиста 1880 р. над рікою Саврою під час землетрясення в Загребі… – Йдеться про Загреб (Аврам), місто у Хорватії, яке 9 і 11 листопада 1880 р. та в наступних тижнях сильно постраждало від землетрусу. Упродовж п’яти наступних місяців у Загребі було до 700 підземних ударів.

Молдава – річка, що перетинає Буковинські Карпати й Передкарпаття; права притока Серету.

… алювіальні верстви – Відклади, що формуються постійними водотоками в річкових долинах. Утворюються внаслідок перевідкладання гірських порід і продуктів їх вивітрювання.

Серет – ліва притока Дністра в Галичині довжиною 225 км. З контексту Франка ясно, що йдеться про інший Серет – доплив Дунаю, а не Дністра. Люблять у нас коментувати, не читаючи тексту.

Огіо (Огайо) – ріка у Північній Америці, найбільша ліва притока річки Міссісіпі. Довжина 1580 км

Байкальське озеро – найбільше серед прісноводних озер Азії, найглибше озеро у світі (глибина до 1741 м), яке знаходиться у південній частині Східного Сибіру.

Селенга – ріка, що тече територією Монголії та Росії і впадає в озеро Байкал.

Інд – ріка у Південній Азії, що тече територією Китаю, Індії та Пакистану і впадає в Аравійське море. Довжина 3180 км. Долина Інду – колиска давньоіндійської цивілізації.

… могучих полудневих вітрів (монсунів)… – Йдеться, очевидно, про мусони – стійкі сезонні вітри в деяких районах землі (Південна Азія, Далекий Схід, Корея, Східний Китай, які взимку дмуть із суходолу на море, а влітку з моря на суходіл.