3. Різниця і спільність двох оповідань

Іван Франко

З наведеного тутка оповідання про Потопу світу кождий легко вирозуміє і характер цілої повісті, і різниці між обома її складовими частями. Порівнюючи поставлені обіч себе оповідання Ягвіста і Елогіста, видимо, що оповідання Ягвіста єсть безперечно давніше, первісне, і що Елогіст пізніше деякі місця повторяв з нього дословно, дрібниці додавав і розмальовував ширше, більшу вагу клав на обряди і жертви, і що відтак якась невправна рука змішала майже живцем оба оповідання докупи, з чого вийшли часті повторення і нескладності.

Відчисливши основну незгідність обох оповідачів, лежачу, як сказано, в тім, що один Бога називає Ягве, а другий – Елогім, видимо в тім оповіданні ще ось які поменші різниці між обома повістями:

1. Оповідач Ягвіст велить Ноєві впровадити до ковчега по парі всякої живини, не питаючи, чи вона чиста, чи нечиста; такого обрядово-левитського розрізнення у нього нема; зате оповідач Елогіст пильно розрізняє звірину чисту від нечистої і велить Ноєві брати до ковчега нечистої звірини тільки по парі, а чистої – по сім пар.

2. У Ягвіста триває Потопа сто і п’ятдесят день або, коли домислити до них ще сорок день, в протягу котрих падав дощ, то 190 день. Зовсім противно, Елогіст дуже виразно означує тривання Потопи: від сімнадцятого дня другого місяця року 600 життя Ноєвого – до двадцять сьомого дня другого місяця року 601 життя Ноєвого, – значиться, після того другого оповідача Потопа тривала рік і десять день, або 376 день, т. є. майже два рази тілько, як у Ягвіста.

3. У Елогіста Ной випускає крука, щоб дізнатися, чи земля вже висхла, і крук той вилітає і прилітає так довго, поки земля зовсім не стає сухою; у Ягвіста, зовсім в дусі пророків, Ной тричі випускає голуба і аж за третім разом, коли голуб, полетівши, не вертає назад, переконується Ной, що земля уже суха,

4. У Елогіста Ной сам знімає кришу з ковчега і випускає всю живину на світ; у Ягвіста сам Ягве велить Ноєві з всею живиною вийти з ковчега, і благословить їх, і заключає з ними союз.

5. У Елогіста кінець оповідання занимає необхідна цілопалена жертва, котра, мабуть, була причиною для чого-то Елогіст казав Ноєві брати до ковчега по сім пар чистих звірят; бо коли б взяв їх по одній парі, то, принісши жертву, не лишив би був нічого на розплодок. У Ягвіста, також в дусі пророків [Порівняй Ісаії: «Що Мені многота жертв ваших? – мовить Господь. – Кадило ваше гидке Мені; збори ваші на нові місяця і в суботи опротивіли мені» (І, 11, 13). – Прим. І. Франка], о ніякій жертві нічого не згадується.

З тих заміток уже видно, що біблійне оповідання про Потопу світу не єсть таким документом, на котрий би можна у всьому спуститися, не єсть історією, а тільки повістею людовою, котра запевно жила в устах жидівського люду. Зразу писав її один автор, опісля – другий, маючи запевно під руками тамтого писання, доповняв і оброблював його, приноровляючи більше до цілей «практичних». Вкінці переписчики, небагато розбираючи, злучили оба писання в одно.

Раз маючи певність, що оповідання про Потопу світу було первісно переказом народним, ми стаємо вже на твердшій науковій підставі. Не потребуючи ламати собі голови над тим, як міг такий чоловік, як Мойсей, писати раз, що звірів в ковчезі було всіх по парі, а туж за тим, що деяких було по сім пар; раз, що Потопа тривала півроку, а раз, що тривала цілий рік (ще і десять день), – ми попросту берем цілу повість так як єсть, т. є. яко зложену з двох відмінних від себе куснів, і глядимо та дошукуємось, як виробилася вона, з якого грунту виросла? Чи була витвором самого жидівського народу, чи занесена до нього від якого иншого народу, і від якого іменно? А вкінці, яка була природна причина, що така повість витворилася і розширилась, т. є. як виглядала направду тота страшна Потопа світу, о котрій оповідає Письмо Святе?

Вже в самім біблійнім оповіданні находяться деякі сліди, котрі наводять нас на той догад, що повість про Потопу світу не повстала серед самого жидівського народу в Палестині, але зістала сюди занесена з якогось иншого краю. Жиди, як знаємо, в Палестині були народом переважно рільничим; їх селища не притикали ніде до моря, тож мореходство і будова кораблів були для них ділом зовсім чужим. Не диво затим, що в устах жидівського народу повість про Потопу світу мусила набрати тих самих признаків.

В обох оповіданнях біблійних видимо, що складали їх люди, котрі зовсім не розумілись на мореходстві. Ной для вирятовання себе з Потопи будує не корабель, як би сього можна було надіятися, але «ковчег», т. є. скриню, ще й з накривкою! Баласт в тій скрині, т. є. люди і звірі, розміщуються в трьох перерубах, ніби поверхах, т. є. рівномірно в цілім її просторі; очевидно, оповідач і не догадувався, що при такім розміщенні тягару скриня на воді мусить перевернутися, По воді плаває тота скриня без керми, і ніхто з сидячих в ній не осмілюєсь через протяг цілого року навіть виглянути на світ. Очевидно, що тут або в кождій строчці чудеса, або необзнакомлення з морською плавбою.

Очевидно, – повторяємо ще раз – що люди, складавші і пишучі се оповідання, не мали поняття о мореходстві, і що затим діло, про котре оповідали, не могло статися в їх краю, що оповість не полягала на живих місцевих переказах, не витворилася на жидівськім грунті, але завандрувала до жидів з якогось иншого краю. Але звідки завандрувала?