4. Вавилонське оповідання про потопу

Іван Франко

В грудні 1872 року читав в Лондоні перед численним збором добірної публіки учений урядник Британського музею Джордж Сміт справоздання о кількох нововідкритих і ним самим відчитаних табличках глиняних з клиновими написами. Джордж Сміт твердив в своїм справозданні не більше і не менше, як те, що удалось йому відкрити і відчитати обширну поему, вавилонський епос народний, величаючий славні діла героя Іздубара. Епос той складається з дванадцяти пісень відповідно (як се швидко опісля виказав учений Роулінзен) до дванадцяти місяців в році. Одинадцята пісня відповідає одинадцятому місяцеві, котрий звався по-ассирійськи «шабат» і посвячений був богові бурі Рамманові. В аккадійськім наріччі місяць той звався прямо: «місяць проклятого дощу», або «місяць потопи». І справді, відповідаюча тому місяцеві пісня вавилонської епопеї містить в собі оповідання про потопу, безмірно цікаве для порівняння з оповіданням біблійним.

Правда, таблички, на котрих писані пісні про Іздубара, багато де в чім поушкоджувані і многих місць зовсім не можна відчитати, інші знов, хоч і відчитані, досі ще остаються незрозумілими. Але все-таки те, що досі з них відчитано і витолковано, дає нам дуже багато цікавого матеріялу до порівняння, а також до вислідження: що се, властиво, була за Потопа світу?

Подавши дословно переклад обох оповідань біблійних, ми зробимо те саме і з уступом вавилонської пісні, щоби кождий мав можність і сам порівнювати одно з другим і допевнюватися о правді наших дальших виводів.

Зміст одинадцятої пісні «Іздубара» такий: Іздубар, герой поеми, образивши богиню Істар, утратив свого сердечного приятеля Еабані, розболівся і сам вандрує долі рікою Евфратом аж до його устя. Там, в переконанні тодішніх людей, лежав рай земний і там-туди перенесли боги одного з предків Іздубара, преславного Гасіса-Адру, котрий під час Великої потопи спас був життя своє і своєї родини. Після Потопи перенесли його з жінкою боги до раю земного, щоб тут жив вічно, молодий і безсмертний. Здибавши свого предка, Іздубар розпитує його про його дивні пригоди, і Гасіс-Адра розповідає поперед всього о Великій потопі, котрої сам був свідком. От його бесіда [Paul Haupt, Der Keilinschriftliche Sintflutbericht в Шрадера «Die Keilinschriften und das alte Testament», а також Lenormant, Les origines de l’Histoire d’apres la Bible. I. Paris, 1880. – Прим. І. Франка].

Таблиця перша

8. Гасіс-Адра сказав до нього, до Іздубара:

9. «Я об’явлю тобі, о Іздубаре, події мого урятування

10. I засуд богів (про вилічення твоєї недуги) сповіщу тобі.

11. Город Суріппак, город, котрий, як знаєш, лежить [на березі Евфрату],

12. Той [город] був [уже] стародавній, коли богів в нім

13. Учинити потопу знесла охота. Великі богове

14. Всі були за тим: їх отець Ану,

15. Їх дорадник, войовний Бель,

16. Їх престолоносець Адар,

17. Їх князь Еннучі.

17. в. А Господь незглибимої мудрости, бог Еа, хоч і сидів враз з ними (в раді), то таки

18. Постанову їх сповістив поклонникові своєму. «Поклонниче чесний, (сказав він), поклонниче чесний!

19. Слухай, поклонниче, і прихили ухо своє, чесний!

20. Владарю Суріппака і сине Убара-Туту!

21. Покинь дім свій, будуй корабель, понехай [всі приємності] життя!

22. Боги хотять знищити сімена життя; ти заховай при житті

23. І запровадь насіння життя з всякого роду до внутра корабля.

24. Корабель, котрий ти повинен збудувати,

25. Міра його… локоть в довжину

26. І… локоть рівномірність його ширини і висоти;

27. І… збудуй в нім поклад».

28. Коли я се почув, сказав я до Еа, господа мойого:

29. «[Будову корабля], о господи, котру ти наказав мені,

30. Я виконаю її. [Але коли я буду виконувати її],

31. [То висмівати мене будуть] усі люди і вся старшина».

32. Еа отворив уста свої і сказав до поклонника свойого, до мене:

33. «Коли будуть висмівати тебе, то ти скажи до них:

34. «Кождий, хто схопиться напроти мене і . . . . . . . . . .

35. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

36. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

37… широкий звід небесний

38… судом своїм досягну горішню і до[лішню часть країни],

39. [Але ти] не замикай [дверей своїх],

40. [Аж поки не надійде] час, коли я пішлю тобі звістку.

41. [Тоді ввійди в двері корабля і внеси

42. В нутро його запаси збіжжя, все своє добро і майно,

43. (Впровадь свою родину), [родину] своїх слуг, і свої служниці, і [всіх] свояків своїх.

44. Звірину польовую, дичину лісовую, все, що тільки…

45. [Все те я] пришлю тобі, щоби двері (судна твого) стали їм охороною».

(Решта першої таблиці затрачена. Між ст[ихами] 34 і 36 не достає, здаєсь, довшого уступу).

Таблиця друга

Стихи 1-24 говорять о будові корабля і становлять дальше продовження того, що було в послідніх стихах першої таблиці. Але іменно кінець першої таблиці зовсім затрачений, а початок другої таблиці єсть так трудний до відчитання і до переводу, що П. Гавпт навіть не важиться його перекладати. Тільки лишень можна вирозуміти з сього уступу, що будова корабля тривала тиждень (ст[их] 6), що корабель внутрі був поділений на поперечні переруби. Докладно відчитані і переведені лиш слідуючі стихи:

10. Шпари бачив я, і позатикав я щілини.

11. Три шари смоли земної вилляв я на зверхній бік;

12. Три шари смоли земної вилляв я на внутрішній бік,

(Шар значив, властиво, 60 кіп (3600); тут ужитий, мабуть, в значенні великої міри об’ємної, котра вміщала в собі 60 кіп менших мір).

В дальших стихах говориться, мабуть, о звоженні живности до корабля.

25. [Все, що я мав], згромадив я докупи; все, що я мав срібла, згромадив я докупи;

26. Все, що я мав золота, згромадив я докупи;

27. Все, що я мав живого сімени, [згромадив я докупи], і все те

28. Спровадив я на корабель; всю мою прислугу мужеську і жіночу,

29. Скотину польову, дичину лісову і всю мою родину спровадив я на корабель.

30. А коли сонце вчинило означену пору,

31. То сказав голос: «Вечором поллється з небес погибель,

32. Ввійди в нутро корабля і запри двері за собою.

33. Означений час наблизився, – сказав голос.

34. Вечором поллється з небес погибель».

35. З тривогою дожидав я заходу сонця того дня;

36. День той, коли велено мені ввійти до корабля, пробув я в великій тривозі.

37. Я ввійшов в нутро корабля, і запер двері за собою,

38. І замкнув корабель. Бузуркургалю, керманичеві,

39. Передав я велику будову зо всім добром, що в ній находилося.

40. Аж ось надтягнули Mü-seri-ina-namäri (води червоності поранньої від сходу сонця),

41. Із дна небесного чорні хмари,

42. Посеред них грохотіли громи Раммана,

43. Між тим, коли Небо і Сарру валять напроти себе,

44. А престолоносці ступають понад гори й доли,

45. Могучий бог зарази розв’язує пута вихрам,

46. Адар ненастанно виливає воду з річних корит. (?)

47. Ануннаки приносять з-під земні заливи водяні,

48. Потрясають основи землі силою своєю;

49. Хвилі заливи Рамманової здуваються аж попід зводи небесні:

50. Все світло пожирає (темнота).

Таблиця третя

1. В один день . . . . руйнують вони землю, як . . . . . .

2. Скажено віє . . . . . . . . гора (?) . . . . . . . .

3. . . . . . . . провадять вони до борби супроти роду людського.

4. Брат не поглядає вже на брата: люди не дбають уже один о другого.

5. В небі трепещуть бога перед потопою

6. І, шукаючи охорони, криються до (найвищого) неба бога Ану.

7. Як пес на своїм леговищі, так постулювались боги край воріт небесних докупи.

8. Істар кричить, як женщина при породі,

9. Пресвітла богиня заводить великим голосом:

10. «Житла людські перемінилися в болотяну калюжу,

11. Як я перед богами віщувала про (надходяче) горе,

12. Так віщувала я перед богами се горе,

13. Погибель і зруйновання людей моїх віщувала я.

14. А я ж не на те людей народжую,

15. Щоб вони, як риб’яче плем’я, заповнювали море!»

16. І заридали богове разом з нею на Ануннаків,

17. На однім місці сиділи богове, ридаючи,

18. Затискали уста . . . . . . . . . . . . . . будущини.

19. Шість день і сім ночей

20. Не уймалися вітри, заливи і бурі;

21. Але з розсвітом сьомого дня уймилася буря; залива, що вела боротьбу з землею,

22. Немов військо могучее, успокоїлася;

23. Море опало, а буря і залива утишились.

24. Я плавав по морю, ридаючи,

25. Що житла людські перемінилися в болотяні калюжі;

26. Мов колоди дерев, так плавали трупи по водах.

27. Я отворив віконце, а коли блеск денний упав на лице моє,

28. То я затремтів і усів, заходячись від ридання,

29. Долі лицем моїм лилися сльози мої.

30. Я плив понад країною, [що тепер була] страшенним морем…

31. А втім показався кусник суші, на 12 мір заввишки.

32. До краю Нізір заплило судно моє.

33. Гора в країні Нізір зупинила судно і не пускала його.

34. Першого і другого дня держала гора Нізір судно і не пускала його.

35. Третього і четвертого дня держала гора Нізір судно і не пускала його.

36. П’ятого і шостого дня держала гора Нізір судно і не пускала його.

37. При розсвіті сьомого дня

38. Вибрав я голуба і пустив його, щоб летів. Голуб політав сюди й туди;

39. Але, не стрітивши ніде сідала собі, повернувся назад.

40. Тоді вибрав я ластівку і пустив її, нехай летить. Ластівка політала сюди й туди,

41. Але, не найшовши ніде сідала собі, повернулася назад.

42. Тоді вибрав я крука і пустив його, нехай летить.

43. Крук полетів, а бачачи, що води опали вже,

44. Наблизився знову, осторожно (?) бродячи по воді, але не вернувся назад.

45. Тоді випустив я все на чотири сторони світу і приніс жертву.

46. Я збудував вівтар на вершині гори;

47. По сім кадильниць (на кождім розі?) поставив я на нім;

48. Під них наклав я трощі пахучої, кедрового дерева і божого дерева.

49. Боги напувалися пахощами; боги любувалися пахощами солодкими,

50. Як мухи, згромадилися боги понад жертвующим.

51. Коли відтак богиня Істар наблизилася,

52. Підняла вгору великий лук, що Ану зробив його . . . . .

53 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

54. «Кленусь оздобами нашийників моїх! Ніколи не забуду я

Таблиця четверта

1. Тих днів! Тямити буду їх і не забуду довіку!

2. Всі боги нехай приходять до вівтаря,

3. Тільки Бель нехай не приходить до вівтаря,

4. Бо нерозважно поступив він і вчинив потопу на землі,

5. І напровадив погибель на людей моїх!»

6. А коли затим бог Бель надійшов і побачив судно, то зачудувався,

7. Гнівом спалахнув насупроти богів і духів опікунів:

9. «Се що за душа втекла від погибелі? Ні один чоловік не повинен з життям уйти від погибелі!»

10. Тоді отворив Адар уста свої і сказав слово до войовного Беля:

11. «Хто, крім Еа, міг би се був придумати?

12. Еа знав про все і сповістив його про все».

13. Тоді отворив Еа уста свої і сказав слово до войовного Беля:

14. «Ти, войовний провідниче богів,

15. Чому, чому поступив ти так нерозважливо і напровадив потопу на землю?

16. На грішника нехай упаде гріх його, а на беззаконника нехай упаде беззаконня його.

17. Дай упроситися, щоб сей не був знищений; покажи ласку, щоб сей не [підляг погибелі]!

18. Замість наводити потопу на землю, нехай льви набігають і людей уменшують;

19. Замість наводити потопу на землю, нехай гієни набігають і людей уменшують;

20. Замість наводити потопу на землю, нехай голод настане і руйнує країну;

21. Замість наводити потопу на землю, нехай помір прийде і людей уменшує;

22. Не я сповістив його про постанову богів великих;

23. Сон тільки послав я Гасіс-Адрі, і він зрозумів постанову богів!»

24. Тоді уласкавився Бель і ввійшов до середини судна нашого,

25. Взяв мене за руку і підняв мене вгору,

26. Підняв також жінку мою вгору і вложив її руку в мою руку,

27. І навернувся до нас, став посеред нас і поблагословив нас;

28. «Досі був Шамаш-Напісті чоловіком,

29. Віднині Шамаш-Напісті і жінка його нехай будуть богам рівні.

30. І нехай живе Шамаш-Напісті далеко над устям рік!»

31. І взяли мене і далеко над устя рік переселили мене.

Примітки

Сміт Джордж (1840–1876) – англійський археолог-психолог. Відкрив текст поеми про Гільгамеша оповідання про Потоп та інші документи серед табличок бібліотеки царя ліпшу Ашшурбаніпала. Результати своїх досліджень та розкопок у Ниневії та Месопотамії виклав у працях «Хронологія Сеннахеріба», «Ашшурбаніпал, цар Ассирії» (1871), «Ассирійські відкриття» (1876) та ін.

Роулінзен (Роулінсон), сер Генрі Кресквік (1810–1895 ) – англійський дипломат, археолог і сходознавець, один з основоположників ассиріології. Здійснив велику роботу з дешифрування давньоперського і вавилоно-ассирійськоо (аккадського) клинопису. Провів розкопки стародавніх міст Дворіччя (територія сучасного Іраку) – Борсіппи (1854) і Сіппара (1876), Ніневії і Вавилону. Найважливіші праці «Перські клинописні написи Бехістуна», «Нариси з історії Ассирії», «Коментарі до клинописних написів Ассирії».

Рамман – у вавилонській міфології бог атмосфери та її явищ: вітру, бурі, дощу, грози. Зображався з громовою зброєю в руках.

Гавпт Пауль (1858--1926) – німецький вчений-орієнталіст, професор у Геттінгені та Балтиморі. Автор праць з історії та культури Шумеру, Аккаду та Вавилону.