Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

1. Походження книги Буття

Іван Франко

Кожда релігія на світі – а єсть їх дуже багато – має свої святі перекази і оповісті, котрі, хоч і не дотикають прямо самої основи віри і богослужения, а все переховуються в пам’яті народній з поважанням. Декотрі релігії народів освічених, як китайців, індусів, турків і жидів, мають також свої Святі книги, в котрих такі повісті з давен-давна стоять позаписувані.

Наша християнська релігія прийняла межи свої Святі книги також Святі книги жидівські, котрі у нас називаються «Святе Письмо Старого Завіту». Межи тими книгами визначається особливо сама перша книга, названа «Первопочатки» (по-гречеськи Genesis, т. є. «повість о тім, відки і як все почалося або повстало», а по-церковному зовсім недокладно прозвана книгою «Битія»). Книгу тоту мав написати жидівський вождь і праводавець Мойсей за яких 1000 літ перед Рождеством Христа. В ній розповідається, як Бог сотворив світ і людей, як перші люди жили в Раю, як согрішили і були з Раю вигнані, як відтак розмножилися і забули о Бозі, за що Бог так угнівався, що покарав їх Великою потопою, в котрій вигибло все, крім одної праведної родини. Дальше за тим іде оповідання про друге розмноження людей, про будову вежі вавилонської і розселення людей по всій землі, про Авраама і других жидівських патріархів і кінчиться на тім, як жиди поселилися і розмножилися в Єгипті.

Донедавна ще не тільки прості люди, але навіть учені священики та проповідники і світські учені мужі уважали книгу «Первопочатки» найдавнішим документом, чи там по-нашому свідоцтвом до історії людей. Одно те, що, як учить віра, Мойсей мав писати її з оповідання самого Бога – бо і хто ж з людей міг би докладно посвідчити о тім, що діялося в тих часах, коли ще людей і нащадку не було на світі? – а друге те, що учені люди не знали інших, стародавніх свідоцтв і письм, котрі можна би було порівняти з Мойсеєвими. Все, що найшлося позаписуване у греків і римлян, сягало не дальше, як 800 – 500 літ перед Христом.

Але в послідніх 80-и літах річ тота дуже змінилася. По довших і невтомимих заходах удалося ученим людям винайти ключ до відчитування стародавніх єгипетських написів, котрих находиться дуже велике множество на всіх стародавніх єгипетських будовах з тесаного каменя. Написи ті писані (а властиво вирізувані на камені) не так, як ми тепер пишемо, буквами, але образками: кождий образок значить або одно слово наприклад, хотячи написати слово «кінь», писар брав і малював коня), або один слог наприклад, «король» – осібний образок на «ко», а осібний на «роль»), або й ціле речення.

До недавніх часів ніхто не умів того письма читати, аж вкінці викопано плиту, на котрій вирізане було одно оповідання в двох язиках і двояким письмом: по-єгипетськи тим образковим письмом і по-грецьки грецькими буквами. Се дало ученим людям сказівку, як треба читати ті єгипетські образки, а з докладного виучення тої мови, якою говорять нинішні жильці горішнього Єгипту, т[ак] зв[ані] копти, удалося вимірковати і пізнати бесіду стародавніх єгиптян і добре по-відчитувати тисячі і тисячі їх образкових написів. Праця показалася недаремною. Між тими написами понаходилися деякі дуже давні: на три, на чотири і на п’ять тисяч літ перед Христом, і показали цілому світу доочне, яка то безмірно давня була освіта і культура єгиптян. Бо коли перекази жидівські, а на їх підставі і віри деякі твердили, що від сотворения світу до Рождества Христа було всього 4000 літ, то єгипетські написи доказали, що в самім Єгипті ще на 5000 літ перед Христом були уже села і міста, були королі і уряди, т. є. була вже дуже давня і високо розвинена культура.

Ще цікавіші і важніші свідоцтва прибули з другого боку. Відомо було і з Письма Святого, і з інших давніх книг, що в Середній Азії, над великими ріками Евфратом і Тигром, лежали дуже давні величезні міста Вавилон і Ниниве. Нині тих міст нема на світі. На тім місці, де стояв Вавилон, находяться ще і досі величезні купи розвалин, але про сліди Ниниве донедавна не знав ніхто. Аж от перед кільканадцятьма літами учений англічанин Лайард почав на добрий здогад розкопувати кілька великих сугорбів над рікою Тигром. І справді, під негрубою верствою землі показалися величезні звалища давньої ассирійської столиці. Від того часу англічани не щадять труду і грошей на розкопи тих звалищ, при чім прийшлося навіть порозвалювати цілі села і містечка, котрі побудувались наверху давнього міста.

Найважніша річ, котру найдено в тих звалищах, крім многих золотих і срібних оздіб та вирізуваних з мармуру фігур, суть невеликі плиточки та валочки з випалюваної глини, покриті написами. Правда, зразу мало хто навіть догадувався, що се можуть бути написи – так дивовижно виглядали вони. Були се самі лісочки, подовжні і поперечні, вигляду такого, як плішки або клиння. Такими клинами покриті були ті глиняні таблички, і, догадуючись, що се мусять бути написи, учені назвали їх клиновим письмом. Ніхто не знав, якою мовою писані (опісля показалося, що була то не одна, але аж три мови!) і як читаються ті лісочки і клинчики, а навіть сказівки такої, як в Єгипті, тут не знайдено. А прецінь по довших літах праці і труду удалося двом ученим нараз, одному в Азії, а другому в Європі, не знаючи один о другім, відчитати майже зовсім згідно те клинове письмо! Від того часу ассирійські та вавилонські черепки з дивовижними значками перестали бути для світу мертвою глиною, але сталися безмірно важними документами до людської бувальщини, заговорили стародавньою, від тисячей літ забутою мовою, а прецінь зрозумілою для нас.

Між руїнами Ниниве надибано один величезний сугорб, очевидно, звалища многих обширних будинків, а в тих звалищах тисячі і тисячі глиняних табличок і валочків, покритих клиновими написами. Дещо з них уже видобуто, але далеко більше жде єще світла денного, а тільки малу часть з видобутих відчитано досі і видано друком. Звалища ті – се велика бібліотека ассирійського царя Ассурбаніпала, в котрій переховувано всі важніші записки державні: про діла королів, про війни і битви, про доходи державні, описи підвладних країв, міст і народів, а також святі книги, повісті і перекази ассирійські і вавилонські. Безмірно цікаві для нас ті святі книги. Багато уступів в них здається живцем переписаних з жидівського Святого Письма, тільки ж жидівське Святе Письмо повстало (т. є. найдавніші його книги) в 1000 – 500 літ перед Христом, а вавилонські та ассирійські черепки сягають 3000 – 2000 перед Христом, т. є, суть 2 – 4 рази давніші.

Коли так в послідніх часах з двох місць видобуто дуже давні, і то переважно урядові, свідоцтва про ті замерклі часи, о котрих оповідає Мойсеєва книга «Первопочатки», і коли ті свідоцтва дуже цікаве світло кидають на саму Мойсеєву книгу і на самого Мойсея, то треба запримітити, що іще з одного боку по довгих і трудних дослідах удалось ученим людям кинути нове світло на першу книгу жидівського Святого Письма. Ото перечитуючи уважно тоту книгу в старожидівській мові, віддавна зауважили учені, що ціла книга видаєсь не ділом одного чоловіка, котрий сів і написав її, як знав або як йому переказано, і котрий, пишучи, розуміється, дбав о то, щоби кожда частина писаного згоджувалася з всіми другими частями і з цілостею.

В Мойсеєвій книзі «Первопочатки» при ближчім догляді показалися дивні незгідності щодо духу і способу писання, так немовби ціла книга зліплена була з двох окремих оповідань, опісля перемішаних одно з другим, без достаточного зв’язку. Особливо вражало кождого уважного читателя те, що в одній і тій самій книзі Бог звався раз «Jahve» (у нас в церковнім Єгова), а другий раз те саме поняття «Бог» виражалося словом «Elohim», котре слово єсть не поєдинчим, але множественним числом від слова «Eli». Позаяк така несхідність повторювалася часто, для того стрібовано розділити ті місця і ті уступи, в котрих уживається на означення Бога назва «Jahve», від тих місць, де стоїть «Elohim».

І що показалося? Показалось, що кожда така частина, взята окремо, становить сама для себе добру цілість, одностайну щодо способу писання, так що тепер напевно мож було твердити, що перша книга Мойсеєва не єсть ділом одного чоловіка, але двох окремих людей, котрі навіть не жили в однім часі, а відтак з тих двох оповідань зістала яко-тако зшита докупи, і то в такий спосіб, що до кождого уступу з одного оповідання дописувано відповідний уступ з другого оповідання. Відти повстали часті повторення, котрі дивують кождого читаючого Письмо Святе.

Але не досить на тім. З деяких місць в тих Мойсеєвих книгах, коли їх порівняно з свідоцтвами написів єгипетських, ассирійських та вавилонських, показалася можність осудити напевно, коли, в якім часі писані були ті так названі Мойсеєві книги. І вийшло так, що книги ті могли бути писані не швидше, як 800 – 600 року перед Христом, т. є. не менше як 200 до 400 літ по смерти Моисея.

Але хто ж міг написати їх? Очевидна річ, що по імені його назвати годі, тим більше, що писали ті книги щонайменше два чоловіки. Коли вдуматися в духа їх писань, то покажесь, що одно (мабуть, давніше) оповідання єсть більш поетичне, образове, оживлене, огнисте, зближене до того способу писання, якого уживають пророки. Єсть то іменно те оповідання, в котрім Бог називається «Jahve», і для того автора того оповідання прозвано Ягвістом. Друге оповідання, більш сухе, не раз пересадне в вичислюванні дрібниць, навіяне духом вузької обрядовості і нетолеранції, вказує виразно, що писав його якийсь жрець, котрому більше ходило о жертви і обряди, ніж о правду, а навіть о віру і релігію. Єсть то оповідання, в котрім поняття Бога означено словом Elohim, і для того автора того оповідання названо Елогістом.


Примітки

Мойсей – за біблійною традицією, перший пророк Ягве і основоположник його релігії; законодавець, релігійний наставник і політичний вождь єврейських племен, що повинен був вивести євреїв із єгипетського полону в «землю обітовану» – Ханаан (Палестина). Історичні події, відбиті в легендах про Мойсея, відбувалися у другій половині II тисячоліття до н. е. Мойсею приписується авторство П’ятикнижжя, тобто перших п'яти книг Старого Завіту (Книги Буття, Вихід, Левит, Числа та Повторення Закону).

…про будову вежі вавилонської… – вавилонська вежа, символ людського зухвальства і гордощів. За біблійною оповіддю, після Всесвітнього потопу люди намагалися побудувати у Вавилоні вежу, що сягала б неба. Розгніваний таким зухвальством Бог змішав мови будівників, вони перестали розуміти один одного, і будівництво було припинено (Буття, 11: 1–9).

Авраам – біблійний старозавітний персонаж, одинадцятий патріарх після Потопу; вірою і праведністю перевищував усіх старозаповітних праведників; родоначальник єврейського народу (через свого сина Ісаака) та ізмаїльтян, тобто арабів (через свого сина Ізмаїла).

Копти – мешканці Верхнього Єгипту, сьогодні – єгиптяни, що сповідують християнство у монофізитському варіанті.

Євфрат – ріка, що протікає територією Туреччини, Сирії та Іраку. На Месопотамській низині з’єднується з річкою Тигр.

Тигр – ріка, що протікає територією Туреччини та Іраку.

Вавилон – стародавнє місто у Межиріччі, столиця давньої рабовласницької держави Вавилонії, що існувала з XIX ст. до н. е. до 539 р. до н. е.

Ниниве (Ніневія) – стародавнє місто на р. Тигр (Межиріччя), у районі пагорбів Куюнджик і Тель-Небі-Юнус (сучасний Ірак); столиця Ассирії в VIII–VII ст. до н. е. Зруйнована 612 р. до н. е.

Лайард (Лейярд) Остен-Генрі (1817–1894) – англійський археолог, політик і дипломат, один з основоположників месопотамської археології, відкрив Ніневію.

…велика бібліотека ассирійського царя Ассурбаніпала… – Ашшурбаніпал, цар Ассирії, який правив у 669 – прибл. 633 рр. до н. е. Увійшов в історію як збирач давніх писемних пам’яток. Його бібліотеку знайдено у 1849–1852 рр. на місці Ніневії (пагорб Куюнджик).