11. Залива

Іван Франко

Про властиву заливу не було ще досі бесіди. Правда, землетрясення виперло воду з корит річних, а также воду підшкірну, але властива потопа приходить доперва в стиху 49 таблиці II. «Хвилі заливи Рамманової, – говориться тут, – здуваються аж попід згоди небесні». Перші слова, котрі згадують про властиву заливу, оповідають заразом, що вона відразу взнеслася аж під небо. Се не єсть повінь, котра звільна прибуває; се не єсть навіть прилив моря, бо прецінь бог моря, Еа, сам перестерігав людей, а заливу приносить не Еа, але Рамман, бог бурі. Се єсть залива, яку приносять з собою циклони, або вітрові труби.

Наглі і страшенні бувають такі заливи. Вони лучаються тільки близ моря, на островах або на широких низинах при усті великих рік. Вал циклоновий, широкий на кількасот миль морських, набігає на берег, а коли ще до того тісна затока стіснить його і зіпре воду докупи, то тая зноситься догори і виливає на береги, розносячи смерть і знищення. Морозом проймають оповідання про руїну і страти, які робить така залива; по кількадесят, ба й по кількасот тисяч душ гине від неї в одній ночі. Звичайно також пре циклонова буря перед собою величезні хмари, з котрих ллється дуже наремний дождь, о котрім справоздання звичайно виражаються: «Дождь, як під час Потопи світу».

Буває також, що рівночасно з циклоном дається чути і землетрясення, хоч оба ті явища не мають межи собою ніякого безпосереднього зв’язку. Коли 10 жовтня 1780 так названий великий ураган перевалився понад західно-індійські острови (в Середній Америці, коло міста Сен-П’єр на острові Мартінік), підняв море на 25 стіп догори, на тім же острові затопив 9000, а на острові Санта Лючія 6000 людей, то сер Джордж Родні твердив зовсім напевно, що таке зруйнування всіх, хоч би й найміцніших, будинків можливе було тільки при землетрясенні і що лиш страшенна сила бурі не дала людям часу почути землетрясення.

Подібна стріча обох найстрашніших явищ природи лучилася вночі з 11 на 12 жовтня 1737 р. над устям Гангесу. Страшенний циклон надтягнув від моря і попер кільканадцять миль горі Гангесом аж до міста Калькутти. Рівночасно з приходом бурі далося чути землетрясення, котре відразу розвалило 200 домів. Кораблі, стоячі в ріці, перенесла залива понад високі дерева і покинула серед поля. Вода в Гангесі піднялася майже на 40 стіп понад звичайний стан. Страту в людях оцінено тоді на 300000 душ, і хоч се число трохи і пересадне, то все ж таки руїна, яку справила тая буря, була страшенно велика.

Від того часу аж до 1876 року, т. є. в послідніх 139 роках, учені англійські начислили 112 більших або менших циклонів, котрі надтягли від моря і попадали на береги індійські над Бенгальською затокою. Найбільша часть тих вирів воздушних повстає близ островів Андаманських і відтам летять вони, сіючи смерть і руїну, на північ, північний захід або на захід. Котячи величезні водяні вали в супроводі безмірних дождевих злив, впадають вони в устя Гангесу або Брамапутри, або кидаються на східне узбережжя Індійського півострова, або влучають в острів Цейлон.

Подамо тут тільки опис посліднього циклону з д[ня] 1 падолиста 1876 р., званого «циклоном з Бекергонга», слідуючи описові англійського ученого Еліота. Дня 23 жовтня 1876 р. почав в східно-полудневій часті Бенгальської затоки, недалеко Андаманських островів, творитися обшар розрідженого воздуху. Творення те в слідуючих днях змагалося так, що вже 26 і 27 жовтня слідні були в тій околиці могучі вертикальні вітри. В обох слідуючих днях почав той обшар розріділого воздуху порушуватись на північ; вечором 29 жовтня зробився з нього вже могучий циклон. Осередок його в полуднє 30 жовтня був під 14° ширини і 89° довготи географічної. Затим циклон зігнув крихітку направо, а його сила і швидкість змагалися раз по раз. Дня 1 падолиста, около 3-ї години досвіта, впав він в устя Брамапутри; скорість його виносила около 32 кілометрів на годину.

Вируючий обшар в середині циклону був, правдоподібно, еліптичний, причім більша вісь ішла поперечно до напряму, в якім він сунувся наперед, і виносила 24 – 29 кілометрів. Ще майже на 300 кілометрів від того осередку сила циклону була так велика, що зривала мачти з кораблів. Тої самої ночі, незадовго перед надходом циклону, ввійшов був при повнім місяці надзвичайно сильний прилив морський в устя Брамапутри, так що вода ріки затамувалася. Ще тота вода не відплила, коли, втім, надійшов циклон, котрого вал переміг хвилю морського відпливу, злучився з нею і попер на береги. Що було на захід і північний захід, те залляла затамована вода ріки, а що на схід – те залляли вали морські. В короткім часі покрилося водою около 141 квадратових миль рівнини і великих сусідніх островів на 3 – 15, ба навіть де-куди на 45 стіп завглибшки. Осередок циклону поступив на північний захід, поки не допер до підгір’я Тіннера, о котре і розбився.

Губернатора тої країни в своїм урядовім справозданні подав число потоплених при тій нагоді людей на 215000. Щастя ще, що хати в тій місцевості пообсаджувані деревами, а то страта була б вийшла далеко більша. До глибини душі потрясають нас справоздання урядників o стані краю після сеї катастрофи: доми поруйновані, дерева позбавлені листя і галуззя, поля покриті калужами, цілими купами навалені трупи людей і звірів – правдивий образ перетягнувшого краю потопи.

Дальше в ст[иху] 50 говорить пісня вавилонська про наступления пітьми.

Дня 2 вересня 1860 р. попалася прусська корвета воєнна «Аркона» на східнім березі Японії в круги циклону, в котрих остоялась жива.

«О осьмій годині рано, – говориться в справозданні зробилася така пітьма, що кінця корабля годі було доглянути здавалось, що море і хмари зіллялися в одну масу. Хвилі стояли, мов мури, а буря сікла піною, мов шпильками, густо по воздусі. Вода морська і конвами жбухаючий дождь потоками ллялися через поклад і крізь всі отвори до внутра; вітер і хвилі не шуміли – все тремтіло і гриміло».

Се єсть Рамман, що підносить заливу аж під небо, так що тремтячі боги мусять утікати до найвищих висот небесних, і «все світло пожирає темнота». З слів затим, що слідують безпосередньо за описом землетрясення і діяльності Ануннаків, мусимо вносити, що рівночасно з землетрясенням впав циклон горі Перською затокою на рівнину Мезопотамії, женучи з собою величезний вилив води і морської, і річної.

Примітки

Мартінік (Мартініка) – один з Малих Антильських островів у Вест-Індії. На Мартініку є діючий вулкан Мон-Пеле.

Родні (Родней) Джордж-Брідж (1717 – 1792) – англійський мореплавець, який керував бойовими діями в районі Вест-індських островів.

Гангес (Ганг) – ріка, що протікає головним чином в Індії, а також в Бангладеші; впадає в Бенгальську затоку.

Андаманські острови – розміщені в північній частині Індійського океану, між Бенгальською затокою й Андаманським морем.

Брамапутра (Брахмапутра) – одна з найбільших річок Індії, довжиною близько 3330 км. Дощового періоду у Брамапутрі вода стоїть на 9–12 м вище від звичайного рівня, і тоді ріка розливається на сотні квадратних кілометрів.

Еліот Генрі-Маєрс (1808–1853) – англійський історик. Автор праць з історії та етнографії Індії: «Додаток до глоссарію судовик гаї митних термінів Індії» (1845), «Історія Індії як її розказують її власні історики» (т. 1–8, 1866–1877) та ін.