5. Подібність вавилонського та жидівського оповідань
Іван Франко
Порівняння пісні вавилонської з оповіданнями жидівськими кидає цікаве світло на те, як то переходять певні повісті від одного народу до другого, дізнаючи при тім таких змін, які відповідні до природи і привичок народу. Поперед всього ми замічаємо, що раз одно, а раз друге оповідання жидівське має більше подібності до пісні вавилонської. Ітак, оповідання Ягвіста сходиться з оповіданням Гасіс-Адри в тім, що:
1) Бог (тут Ягве, там Еа) перестерігає праведного поклонника свого о наближаючися потопі;
2) Бог велить будувати корабель і брати в нього всяку живину і сам особливо дбає о те, щоб перед наближенням потопи двері корабля були замкнені (у Ягвіста сам Бог замикає їх, у вавилонця велить виразно Гасіс-Адрі замкнути їх);
3) опис самої потопи єсть, як побачимо дальше, в деяких важних частях дуже згідний;
4) вкінці сходяться оба ті оповідання в трикратнім випущанні птахів з судна;
5) в появленні дуги (там званої луком Ягве, тут – луком Ану) яко знаку вічного союзу між Богом і людьми і порукою, що ніколи вже не буде потопи на землі.
Оповідання Елогіста сходиться з оповіданням вавилонським в тім, що:
1) подає докладний вимір і опис судна, не переминаючи навіть такої побічної, а для нас дуже важної дрібниці, як засмолювання щілин смолою земною;
2) згадує про випущеного з ковчега крука, о котрім нічого не згадує Ягвіст;
3) згадує про жертву на вершині гори по потопі згідно зо співом вавилонським.
Але побіч тих подібностей уважний читатель добачить також немалі і дуже цікаві різниці між обома жидівськими повістями а вавилонською.
Поперед всього впадає нам в очі, що коли в обох жидівських оповіданнях причиною потопи являються великі гріхи людські, т. є. потопа представляється яко кара (з цілями моралізуючо-проповідницькими), в вавилонській поемі зовсім ніякої проповіді нема. «Богові знесла охота» – се єсть те саме, що ми нині сказали би: от так і так лучилося. Вже сеся перша різниця дає нам свідоцтво, що вавилонська пісня мусить бути старшим свідоцтвом і що жидівські оповідання взяті вже з другої руки і перероблені відповідно до цілей, не маючих нічого спільного з самою потопою.
Дальше мусить кождому впасти в очі, що вавилонське оповідання про потопу повстало і виробилося у народу, котрий жив близько моря і великих рік і добре знався на мореходстві. Гасіс-Адра не будує скрині, як Ной, але справдешній корабель з поперечними покладами; він боїться сміху народу за те, що будує свій корабель на суші, далеко від води; він, ввійшовши до корабля з всім своїм добром, здає його на руки вправному керманичеві, о чім в жидівських оповіданнях нема і споминки.
Цікава різниця заходить також в тім, що коли з жидівських оповідачів Ягвіст взагалі ані слова не каже про місцевість, де жив і заходився Ной, ані куди плавав і де зупинився, а Елогіст тільки на посліднє питання вказує гору Арарат в Арменії, – пісня вавилонська досить виразно означає цілу місцевість, називаючи Гасіс-Адру владарем города Суріппака і говорячи, що судно його зупинилося на горбі Нізір.
Не менше цікаві суть також різниці в тих трьох оповіданнях щодо часу, як довго тривала потопа. Елогіст, як знаємо, подає той час на 375 день, Ягвіст – на 190 день, а Гасіс-Адра – на 7 – 8 день. А ми знаємо, як то в устах народних, чим дальше відходить якась повість від первісного джерела і чим довше переховується, тим більше розростаються дрібниці, як, н[а]пр[иклад], величина всякої речі, довгота часу і т. д. Нема найменшого сумніву, що і тут джерела тих різниць щодо часу шукати треба в тій самій причині і що затим пісню вавилонську мусимо вважати першим джерелом, з котрого виплили оба оповідання жидівські.
Дійшовши до того заключения, ми доперва зможемо вирозуміти і витолкувати собі ще одну цікаву появу, котру стрічаємо в жидівських оповіданнях про Потопу (а також і в інших частях ніби Мойсеєвої книги «Первопочатки»). Ми маємо тут на оці ті розмови Бога (чи то під назвою Ягве, чи Елогім) з Самим Собою або з серцем Своїм (VI, 7; VIII, 21), котрі виглядають так, немовби Бог Сам з Собою нараджувався. Порівнявши жидівські оповідання з вавилонським, ми зараз побачимо, що обі ті розмови Бога з самим собою в жидівських оповіданнях стоять якраз на тих місцях, де в вавилонськім оповіданні стоять наради і розмови многих богів. Наслідуючи у всім оповідання вавилонське, жидівські оповідачі навіть в тих місцях не поважилися зовсім відступити від нього і з розмов та сварок богів вавилонських поробили розмови Ягве або Елогім з Самим Собою!
Виказавши в такий спосіб спільне джерело семітських оповідань про Потопу світу, ми звернемося тепер до вислідження на підставі наведених досі свідоцтв, що се таке за подія була тота Потопа світу, де вона відбулася і який був її правдивий розмір. Провідником нашим буде тутка славний німецький землезнавець (геолог) проф. Едвард Зисс із Відня, котрий недавно видав о тім дуже цікаву розвідку, котрою ми й покористуємось [Die Sintflut. Eine geologische Studie von Eduard Suess. Prag – Leipzig, 1883. – Прим. І. Франка].
Примітки
Арарат – згаслий вулкан на Вірменському нагір'ї у Туреччині. За біблійною оповіддю, саме до гори Арарат пристав Ноїв ковчег після Всесвітнього потопу.
Зисс (Зюсс) Едвард (1831 – 1914) – німецький геолог і палеонтолог, суспільний діяч. Професор Віденського університету, завідувач кафедри геології (з 1857 р ). У своїй головній праці «Обличчя землі» (1883–1888) узагальнив і систематизував форми земной поверхні та встановив закономірний зв’язок сучасного розподілу материків, океанів, морів та гірських хребтів з геологічною історією Землі.