6. Місце дії вавилонського оповідання
Іван Франко
Поперед всього дуже важна річ для порозуміння цілого явища єсть місцевість, де приключилася потопа. З трьох оповідань, котрі ми навели, оповідання Ягвіста не називає зовсім жадної місцевості, оповідання Елогіста згадує тільки про гору Арарат, на котрій ковчег опинився по потопі, а пісня вавилонська означує досить докладно місцевість, де потопа вибухла і де корабель Гасіса-Адри зупинився. Придивімся тій місцевості.
Гасіс-Адра був владарем стародавнього города Суріппака. Де лежав той город – нині напевно не знати; тільки з слів Гасіса-Адри в пісні, що «будуть з мене сміятися старші і народ, коли я будуватиму корабель на суші», можна вносити, що жителі того города були свідущі мореходства і вміли будувати кораблі, що затим город лежав над великою рікою Евфратом, досить далеко від устя тої ріки в море. Се друге означення не єсть уже догадка, але випливає з слідуючих причин. Устя великих рік Евфрату і Тигру перед кількома тисячами літ, очевидно, не виглядало так, як виглядає тепер. Тепер долина єсть доволі суха, декуди навіть змінена в піскову пустиню. На 160 кілометрів перед впливом до моря обі ріки лучаться разом, і в тім місці, а також трохи повище, єсть єще досить значні багна. Вода обох рік в долішній части має спад дуже малий і незначний, але зате несе величезну масу глію і намулу, котрим замулює чимраз більше морську затоку. Давні писателі, котрі згадували о воді тих рік, потверджують те саме, а Пліній каже виразно, що ледве котра друга ріка котить так багато намулу і намулює нову землю при своїм устю так швидко, як Евфрат і Тигр.
При такій обстанові мусимо припустити:
1) що устя обох рік лежало тоді, коли йдуть наші оповідання, далеко вище від теперішнього, а то, як обчислив англійський учений Лофтус, щонайменше о 400 кілометрів вище від нинішнього устя, або о 240 км вище від того місця, де тепер обі ріки спливаються докупи;
2) що, значиться, обі ріки впливали тоді до моря окремо, хоч, певно, і не дуже далеко одна від другої; і
3) що при устях тих рік були тоді величезні, непроходимі багна, значиться, устя ті були безлюдні і не заселені.
Доперва пізніші царі вавилонські доложили дуже багато праці, коплючи канали та проливи, куди вода з рік могла швидше спливати в море і куди також суднам легше було дістатися до моря, ніж через замулені та трощами зарослі устя рік. Доказом сього твердження служить також один цікавий уступ пісні про Іздубара. Устя рік представляється там яко рай, місце пробування блаженних, яко тамтой світ, куди боги переносять Гасіса-Адру в надгороду по смерти. Порівнююча етнографія виказала докладно, що у первісних народів жилища мертвих заміщувалися зразу туй наверху землі, тільки в місцях зразу прямо незнаних, але близьких, як, н[а]пр[иклад], за горами, за лісами, за озером, за багном, за пустинею, за морем, куди не можна було доступити; тільки з розвитком культури і комунікації, коли люди пізнавали чимраз більше країв і народів, вони чимраз більше відсували тамтой світ, аж поки вкінці не висунули його з землі і не помістили на небі, т. є. властиво зразу також на певних звіздах, на сонці, на місяці і т. д., а аж опісля «понад звіздами», в неозначенім просторі [Гл[яди] о тім Fritz Schultze: Über die Entstehung der Vorstellung «Seele» в штутгартськім місячнику «Kosmos» з р. 1880. – Прим. І. Франка].
Отож, з того, що при усті рік пісня вавилонська покладає «тамтой світ», можна напевно догадуватися, що устя те було тоді безлюдне і недоступне і що заселені міста лежали геть-геть вище горі рікою. Учений англійський Роулінзен означує положення того міста в поблизькості нинішнього містечка Говейци. Так само і всі другі писателі згоджуються на тім, що місто се лежало на порічині долішнього Евфрату.
Примітки
Суріппак – нині вживається назва Шуруппак. Це шумерське місто, в давнину стояло на березі Єфрату (нині ріка відступила на південь). Нині – городище на південному заході Іраку.
Пліній. – Йдеться про Плінія Старшого (24–79), римського письменника, вченого і державного діяча, автора творів про військове мистецтво, історію, риторику, природничі науки. До нас дійшло лише «Природознавство у XXXVII книгах» (77), що становить собою величезну енциклопедичну компіляцію відомостей про природу.
Лофтус Вільям-Кеннет (1820–1858) – англійський археолог та геолог, відомий розкопками стародавнього Вавилону та бібліотеки ассирійського царя Ашшурбаніпала, здійсненими у 40–50-х роках XIX ст. Дослідник басейну Тигру і Євфрату, відкрив некрополь Уарка. Основна праця – «Мандрівки і дослідження в Халдеї і Сузах» (1857).