12. Циклон як причина потопи
Іван Франко
На закінчення ще кілька слів о місцевості, де зупинився корабель Гасіс-Адри. Пісня вавилонська називає тут виразно околицю сугорбів Нізір, між тим, коли жидівська елогістична повість говорить о горі Арарат. Що се посліднє подання єсть неймовірне – се висказали ще в минувшім столітті деякі учені мужі. Іде тільки о то, щоб вислідити: що се за сугорби Нізір і де вони лежали? О тім поучає нас одна клинова напись, оповідаюча о поході ассирійського короля Асур-назір-пала, котра так говорить:
«В місяці Тішріті, п’ятнадцятого дня, покинув я город Кальну і вступив в повіти города Бабіте. Я минув Бабіте і наблизився до краю Нізір, що зовесь також Люллю-Кініна. Я здобув город Бунаси, їх твердиню і 30 замкнутих городів їх пограниччя. Мужі перелякалися і поутікали в недоступні гори. Але Асур-назір-пал, що гонив їх на чолі своїх рядів, пішов шукати їх, як птахів. Він порозсівав трупи їх по горах Нізір. Він порубав на кусні 326 їх воєвників і позабирав їх коні. Він поубивав прочих в яскинях і заломах гір. Величні вершки тих гір суть прямі, як стилети. Потай своїх дружинників пробрався я до їх схованок…»
А при кінці знов сказано: «Я покинув город Кальцу, перебродив долішній Заб і вступив в країну, безпосередньо сусідуючу з городом Бабіте».
Кальцу (після Опперта Какці) єсть теперішнє містечко Шамамек близь Ербіль (старинної Арбелі), так що з наведеної вище маршрути ассирійського короля можемо виробити собі поняття о всіх тих місцевостях, знаючи вихідну точку його походу. Єсть се якраз та сама дорога, по котрій звиш 500 літ пізніше утікало велике військо короля Дарія Кодомана по нещасливій битві коло Гавгамелі, гонене Александром Македонським. Під країною Нізір треба затим розуміти сугорби Карачок-Даг, Баруван-Дагі дальше на полуднє північні відприски гір Джебель-Гамрін, котрі-то сугорби ділять Перську височину від рівнини Тигру.
Численні ріки, а між ними і долішній Заб, проривають тісними протоками ті сугорби, що взносяться понад поверхність моря на 290 – 320 метрів. Розуміється, що пісня вавилонська не дає і найменшого приводу до припущення, що і ті сугорби Нізір також були залиті водою. Противно, з оповідання Гасіс-Адри можемо вирозуміти, що судно, надпливши горі долиною Евфрату, перейшло відтак в глибшу трохи низину Тигру і спинилося на однім з тих сугорбів, що з півночі і з північного сходу відграничують низину Тигру від Перської височини. Воно спинилося не на вершку, а у стіп сугорба, і вирятовані люди, вийшовши з судна, удались доперва на вершок, щоб там принести жертву.
Що ціла катастрофа справді була справлена циклоновою заливою, надходячою від моря, – на се маємо рішучий доказ і в тім, що судно Гасіс-Адри пливе навпроти бігу ріки, з полудня на північ. Коли б се була повінь дождева, справлена звичайним виливом рік, то така повінь мусила б була понести судно долі рікою і до моря, а не горі рікою аж до Нізірських сугорбів.
Вийшовши з корабля, вилазить Гасіс-Адра на вершок гори і приносить жертву богам; як «мухи», громадяться над нею боги і любуються милими пахощами. Мати людей, Істар, підносить великий лук і клянесь, що ніколи не забуде тих днів, а мудрий Ба напоминав Беля, що нехай на грішника спаде гріх його, на беззаконника – беззаконня його, але потопи нехай не насилає ніколи на землю. Льви нехай приходять, і гієни нехай набігають, і голод, і зараза, щоб поривати людей, але потопа нехай не вертає ніколи.
Так само і Ной приносять жертву, і Ягве любується милими пахощами і прирікає в своїм серці ніколи більше не насилати загального зруйновання. Елогім ставлять великий лук на хмарах яко знак по всі часи для людей і для всякої живини.
І справді, низина Евфрату, хоч не раз ще опісля багато терпіла від землетрясень, не дізнала в послідніх тисячах літ такої потопи. Устя рік замулилися і посунулися далеко в море, благодатні канали повисихали, країна опустіла; на Вавилоні справдилися страшні пророцтва Єремії горді осідлища королівські сталися безобразними купами звалищ, але потопа не находила більше на тоту країну.
Повість про вавилонську потопу в протягу многих сот літ переходила з уст до уст і відбилася луною у різних народів. Ми бачили два відгомони її в Святім Письмі жидівськім і подрібно порівняли їх з первовзором. Не менше виразний відгомін тої самої повісті находиться і в святім письмі індусів, в Ріг-Веді, де праведник, уцілівший від потопи, Вайвасват, уставлює своє судно на вершині Гімалайських гір, що вже само свідчить о тім, що повість тота занесена з иншого краю і приложена до індійської місцевості з фантастичними, а неприродними прикрасками. Впрочім, повісті про иншого роду потопи стрічаються у дуже многих народів по всій землі, – найдавніші з них у китайців і єгиптян, найчисленніші у деяких племен американських, але всі ті повісті говорять о катастрофах чисто місцевих і з повістею вавилонською не мають ніякого зв’язку.
Примітки
Дарій Кодоман– Дарій III, останній цар Давньої Персії. До вступу на престол називався Кодоманом і був сатрапом Вірменії.
Александр Македонський (Великий; 356–323 рр. до н. е.) – цар Македонії з 336 р. до н. е. Син царя Філіпа II, виховувався Арістотелем. Переміг персів при Граніку (334), Іссі (333), Гавгамелах (331), увірвався у Середню Азію (329). Завоював землі до річки Інд, створив найбільшу світову монархію за давніх часів.
Істар – у древніх вавилонян богиня кохання, дружина одного з верховних богів Бела, володарка планети Венера.
Бел – один з трьох верховних богів (Ану, Бел, Еа) у вавилонській міфології, часто вживався як епітет будь-якого бога.
Єремія – біблійний пророк, який провістив майбутнє зруйнування Єрусалиму.
…святім письмі індусів… – Йдеться про Веди, найдавніші пам’ятки індійської словесності (II–І тис. до н. е.), що протягом століть існували в усній формі. Власне Веди – де чотири збірки, які складаються з гімнів, піснеспівів, жертовних формул (Рігведа, Самоведа, Яджурведа, Атхарваведа).