Вірша про барську конфедерацію
Іван Франко
Дуже врадувала мене звістка, яку я вичитав у попереднім томі «Записок», а власне, що д. Макарушка збирає матеріяли для критичного видання Шевченкових «». Сказавши по правді, ходило б тут в першій лінії не о критичне видання тексту Шевченкової поеми, бо сей не являє майже ніякої трудності, але о провірку поглядів Шевченка і його пізніших критиків та коментаторів на сю поему.
Пригадаю, що, власне, з поводу сеї поеми висказані були многі суперечні погляди і щодо артистичного, і щодо історичного її боку. Не вдаючись в виклад історії сих поглядів, пригадаю далі, що в сьому спорі і я подав було свій голос і для того вважав себе також в обов’язку оглядатися за матеріялами, які б підпирали мої погляди. Матеріялів таких від того часу (1882 р.) опубліковано вже велику силу. Немало вийшло й праць, що показують в такім або іншім освітленні цілу історію Коліївщини (важніші між ними – монографії Антоновича про Гонту і Желізняка, Шульгина «Історія Коліївщини», Корзона уступ в книзі «Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta» і його ж більше з’їдливий, ніж спокійно-безсторонній розбір Шульгинової книги в «Kwartalniku historycznym»).
Вже сам апологетичний тон книги Шульгина і пристрасно-ворожий тон статті Корзона показують, що питання про історичне значення Коліївщини 1768 р. досі ще далеко не стало мертвим історичним питанням, що аргументи pro і contra добираються не з самого арсеналу історичних фактів і документів, але примішується до них отрута сучасних симпатій і антипатій, страхів, упереджень та бажань. На таке лихо найліпшим ліком є, звісно, час, та до його зменшення чимало причинитися може також громадження нових, незвісних досі документів, які б розсвічували якмога ширше і глибше те явище і якмога менше лишали місця для партійних апріорних коментаріїв та викладів.
Як звісно, Шевченко в своїй поемі вибух Коліївщини поставив у зв’язок з конфедерацією Барською. Зв’язок той у поемі не дуже ясний, бо Шевченко, видимо, не мав ясного поняття про те, що таке була конфедерація Барська, чого вона хотіла і якими способами добивалася до своєї мети. Одно конкретне поняття про неї давали йому народні перекази: конфедерати виступали ворожо проти православних, мучили їх і обдирали, – і се поняття дало Шевченкові основу до кількох картин: то держаних в роді бурлески («Конфедерати» і т. д.), то трагічно-кровавих («Титар», захоплення Оксани).
Сі місця поеми були причиною інтересної контроверсії критиків. Гвідо Батталія, що загалом відносився до музи Шевченка з великою пошаною, тут закинув йому, що він несправедливо осудив конфедератів барських, які були правдивими героями і мали на меті тільки добро та оборону вітчини, поробивши з них простих розбійників (Gw. Battaglia. Taras Szewczenko. Życie i pisma jego, Lwów, 1865, стор. 33). Закид сей був ясний, але оправданим можна б його назвати тільки в такім разі, коли б справді була певна річ, що конфедерати барські були такі герої і бездоганні лицарі, якими донедавна виставляли їх польські патріоти.
Замість звернути увагу на сю слабу точку аргументації польського критика, пок[ійний] проф. Огоновський в своїм розборі «Гайдамаків» пішов посередньою дорогою, яка зовсім уже не може нікого вдоволити. Згадавши про закид Батталії, він так далі пише:
«По мнінню Батталії, напад той підійняли, мабуть, поодинокі одчайдуші, а не конфедерати. Ся догадка може бути й правдивою; побіч змагання конфедератів, могли окремо прості пройдисвіти займатися ділом розбишацьким, але люд український не умів розличити конфедератів від розбійників; у нього всякий ворог і напасник звався тоді конфедератом, а відтак Шевченко, хотячи умотивувати повстання гайдамаків, придержувався лише переказу простого люду, та не бажав ближче познакомитись з правдою історичною» (Ом. Огоновський. Гайдамаки, поема Шевченка. Правда, 1879, стор. 172).
Пок[ійний] професор, пишучи се, мабуть, не завважав, яке комічне вражіння мусять робити ті «герої та оборонці вітчини», яких простий люд, а все ж таки горожанин тої самої вітчини, не може відрізнити від розбійників. Не завважав і того, що коли б конфедерати були справді бездоганними героями, то яким же би способом простий люд міг назвою конфедерата означувати всякого розбишаку? Ні, догадка Батталії, що напади якихсь посторонніх банд розбишацьких підсунено на карб конфедератів, не може бути вірною.
Не дурно традиція народна бачила в конфедератах ворогів. Навіть поминувши те, що вони бажали зміцнити на Україні шляхетсько-польське пановання, що тоді, хоча сильно захитане, та все ще легально існувало, – треба пригадати, що конфедерація Барська, попри меті політичній, мала виразну, ярку закраску релігійну, римо-католицьку, що в ній уостаннє в історії польської держави та з фатальною силою виявилась уся нетолеранція, весь фанатизм релігійний, довго вщеплюваний єзуїтами в серця польської суспільності. Конфедерати не були прості розбійники, – признаємо се радо; вони були milites Mariani, słudzy Marii, мордували та знущалися в ім’я Боже. Конфедерація Барська мала метою не тільки підняти силу захитаного польського пановання на Україні, але бажала підняти тут також престиж римського католицизму, ослабити, або й зовсім знищити дисидентизм, себто в першій лінії православіє. Отсе й був її трагічний пункт. На сьому, власне, пункті герої і оборонці вітчини в очах православного люду українського нічим не різнилися від простих розбійників.
Вірша польська, яку подаємо далі, позволяє нам піти ще крок далі. Вона позволяє нам догадуватись, що між православними 1768 р., перед вибухом Коліївщини, була розширена думка, що конфедерація зав’язалася з тою метою, щоб вирізати всіх православних. І думка ся не була простою, дивовижною казкою якихсь злобних ворогів конфедерації. Самі конфедерати, сфанатизовані такими своїми провідниками, як звісний «ksiądz Marek Karmelita», мусили похвалятися нею, як се чинить католик в нашій вірші. Що така думка не раз шибалась по головах православних, особливо духовенства, в остатніх часах Річі Посполитої, на се маємо свідоцтва і в записках Бродовича, і у Левінського (гл[яди] «Житє і слово», І). Існування такої поголоски на Україні дає нам дуже важний ключ до пояснення вибуху Коліївщини, до зрозуміння тої жорстокості, яку показували колії супроти католиків. Історія польська вказує ще один факт аналогічний – мазурську різню 1846 р.; і тут знову множество свідоцтв сходиться, власне, в тім, що вибух хлопської контрреволюції викликаний був загально розширеною звісткою, буцімто пани лагодяться до повстання, узброюються і збираються в купи з тою метою, щоби вирізати мужиків.
Вірша, яку тут подаємо як причинок до зрозуміння ідейної атмосфери Барської конфедерації, находиться в бібл[іотеці] Оссолінських, в р[у]к[о]п[исі] 280 (рукописна всячина, зібрана Оссолінським, почасти в оригіналах, почасти в копіях). Писана вона на двох картках білого грубого паперу, письмом з кінця XVIII віку. Скомпонована була ся вірша, очевидно, в самім 1768 р. перед вибухом Коліївщини. Автором її був, правдоподібно, католик і учасник конфедерації, добре обзнайомлений з її метою і способом думання.
Dyskurs Katolika podróżnego z nieznaiomym sobie Dyssydentem o konfederacji na Podolu uczynioney. Roku 1768
Dyssydent
Witam Wć Pana do nas!
Katolik
Sługa uniżony.
Dyssydent
Proszę siedzieć, bo widzę, żeś Wć Pan ztrudzony.
Katolik
Prawda, żem iuż uiechał dosyć mil nie mało.
Dyssydent
Czy się, Wć Panu, słyszeć co z nowin nie dało?
Chciey mi, proszę, powierzyć swoich wiadomości,
Bom rad takowych w domu mieć u siebie gości.
Katolik
Przez mą podróż o żadney nie słyszę nowinie
Prócz o związku Polaków wszczętym w Ukrainie.
Dyssydent
Ciekawą masz rzecz, mospanie, tylko wyiaw szczerze,
Czynie wiesz, jakie mają tych związków przymierze?
Gdyż iakowyś trzymają w tym u siebie sekret,
Katolik
Podobno Dyssydentom śmierci piszą dekret.
Dyssydent
Coż? Że za niemi rzekać Dyssydenci winni?
Katolik
To, że się napierają czego nie powinni.
Długo Polacy w cichem dość byli milczeniu
Spodziewaiąc się folgi iakiey w udręczeniu,
Ciężkie dźwigali iarzmo okropney niewoli, –
Trudno też iuż nie sarknąć, kiedy serce boli.
Z Dyssydentów przyczyny pogwałcone prawa,
Święta wiara wydarta Polakom у sława.
Czas iuż przychodzi zemsty, czas ginąć przy wierze,
Czas łaeb uciąć tey hydrze, niech góry nie bierze.
Dyssydent
Nie sroż się, Panie, ieźli twóy gniew iest bez siły!
Może to bydź, że dla nich będzie pokoy miły.
Już tu dobrze zaczęto wedle tego chodzić
By tak jak chcą nie mogli Dyssydentom szkodzić.
Katolik
Wszelka rada, zapewniam, bezskuteczna będzie;
Jest iuż każdy Dyssydent iak ryba na wędzie.
Chciało im się szkół, durkarń (sic), kościołów, szpitalów
Użyli na to Posła wielkiego Moskałów.
A więc sztucznie Polacy na nich się sprzysięgli,
Chcąc im głowy przyciąć, aby wyżey nie dosięgli.
Dyssydent
Ten jest zwyczay Polaków że się bardzo srożą.
Niech że im choć z daleka batogiem pogrożą,
Prędko zamysły swoie w zgodę odmieniaią, –
Gdzie który (może) z kupy, szypko uciekaią.
Katolik
Nie będą na tych godach więcey Dyssydenci!
Przypłacą zuchwałości, zostaną kontenci:
Oni znoszą charakter w Toruniu z kamienia (?)
Polacy nie zostawią ich w Polszczę plemienia.
Dyssydent
Bywa to, że gdzie siłą nie mogą dokazać,
Tam wielkość złota zmoże, byle go pokazać.
Zgwałcą się nayścigleńsze sprzysiężone śluby,
lak zacznie błagać złoto у kosztowne szuby.
Katolik
Tak zakrwawione serca nie złoto złagodzi,
Lecz zemsta wykonana w żalach one chłodzi.
Bez szub się też obeydą Katolicy w lecie,
A tych, co ich pobrali, wytrzepią po grzbiecie.
Dyssydent
A gwarantka ż co mówi? Co jey poseł rzecze?
Katolik
To, że iuż z rąk Polaków zdrowo nie uciecze
Wszędzie na pograniczu kolą na szelwachu,
Wszelki ich nieprzyiaciel nabierze się strachu.
Dyssydent
Może się ieszcze fortel tak też uda drugi
Jak pierwszy, a tak drugi: wypłacić swe długi
Musieli sprzysiężeni w którey Syberyi
Pędzić życie z drugiemi w ścisłey mizeryi.
Katolik
Niech że zębów nie ostrzą! Wprzód tu odpowiedzą,
Za co Senatorowie dotąd ieszcze siedzą
W więzieniu? Mocny iest Bóg, mocne Jego chasło!
Przy tak dzielney obronie Dyssydenctwo zgasło.
Nie potrafią zapobiedz у czartowskie sztuki,
Są na ich utrzymanie gotowe musztuki
Dyssydent
Nie było czynić związków, a tak powróceni
Byli by Senatorzy z ócz waszych straceni.
Przytrzymało ich polskie bo zaczęte dzieło:
Co miało pomoc onym, bardziey zaszkodziło.
Katolik
Nie rozumiey, aby przez to co im zaszkodziło!
Po nich mieczem у ogniem iść się oświadczyli.
Sprawiedliwy żal mają, który ich natęża,
Więc przy krzyżu Chrystusa dobędą oręża.
Jezus, Marya, Józef – czyż nie hasło śliczne?
Azas nie pierzchną pułki na to Imię liczne
Nieprzyiacioł oyczyzny, wolności у wiary?
Wszak skruszonego serca przyimie Bóg offiary.
Dyssydent
Nie są tak Dyssydenci Polszczę winni wiele,
By traktowani byli iak nieprzyiaciele.
Katolik
Co mówisz? Nie są winni? Niech się tylko godzi
Wspomniey, co seym warszawski ustawą dowodzi.
Mówi, że póki w ludziach było rozumienie
Jednostayne o wierze, poty dobre mienie
Było, poty na prawo у wstyd przyrodzony
Były względy, kray szczęściem, sławą ozdobiony
Był od Boga. Skoro zaś boiaźni ku Bogu
Zapomnieli Polacy, trwaiąc w tym nałogu,
Różność wiar przypuściwszy, – aż у wnętrzne prawa
Stępiały, rządów zaszczyt zniknął, wstyd у sława,
Wydarto posłuszeństwo, zaczym my w nieprawie
Oraz Rzeczpospolita zostaie w niesławie.
W iakim iest zamieszaniu у odmiecie zawsze,
Gdyż milczy, gdy trza siły pokazać nayżwawsze,
A czasem się na dobrą nie moc zdobryć radę,
Lub uradzoną często odbieramy w zdradę.
Bo bez pochyby Boga gniewem sprawiedliwym
Dzieie się, że tym sektom szerzyć się złośliwym
Dopuszczamy. Zważayże, czy niemasz przyczyny s
By zaczęte w związku skutki wzięły swoie czyny.
Dyssydent
Bywa to, że z czasami wraz ustaią żale;
Wszak у morze burzliwe swe uśmierza fale.
Katolik
Inne morzu naznacza przepisy natura,
Z innym zamysłem świeża wszczęta awantura.
Dyssydenci dyety by zażyli, trzeba;
Już się też dosyć w Polszczę nasycili chleba.
Inną z nimi trza zażyć iuż odtąd robotę!
Nie będą więcey iadać mięsa w post, w sobotę.
Już dosyć wzgorszenia dla nich między nasze pany!
Czas iuż leczyć zadane duchowieństwu rany.
Chce im się rozkazować, niech że idą z Polski, –
Na to związek ugadza Polaków podolski.
Dyssydent
Gdyby tak wzięła skutek ta Wć Pana mowa,
Pewnie była by dla nich iuż zguba gotowa.
Boiaźń by Dyssydentów zbyt mieszała serce…
Już w oczach widzę swoich okrutne mordercę.
Katolik
I owszem, nie trwożyć się, lecz weselić mają,
Że szczęścia tak wielkiego godnymi się staią.
Katolicy albowiem dosyć swoich liczą
Świętych у Męczenników, Lutrom tego życzą
By oni choć z iednego mieli męczennika.
A źleż to iest mieć w niebie swego poślednika? (sic)
Dyssydent
To iest żart! Lecz wróćmy się do swey mowy dawny!
Katolik
Nie żart, bo bez świętego nie masz wiaty prawney.
Dyssydent
A gdy pretensyi swoich Dyssydent zaniecha?
Więc daremna Polaków z tych związków pociecha.
Katolik
Już nie rychło w sam ten czas przyprawiać zapory,
Kiedy iuż złodziey woły wykradnie z obory.
Nie lada plastrem ranę smertelną zagoi
Tak obród (sic) Dyssydentów złości nie zagoi (sic).
Więcey bym ia rzekł! Na to pomnę, żem w Warszawie.
Wolę zamilczeć, niźli szwankować na sławie.
Dyssydent
Ja żem stronę przeciwną trzymał, wybacz panie!
Czyniłem to dla tego, bym wyczerpał zdanie
Naszych Polaków. Jednak niech to nic nie drażni
Łaskawey zawsze przy mnie Wć Pana przyiaźni.
Katolik
I ia wzaiem Wć Pana za dyskurs przydługi
Przepraszam, oddaiąc się na iego zasługi.
Переклад Миколи Легкого (2008 р.)
Дисидент
Вітаю вельможного пана у нас!
Католик
Уклінно вітаю.
Дисидент
Прошу сидіти, бо бачу, що вельможний пан втомлений.
Католик
Правда. Бо вже проїхав миль чимало.
Дисидент
Чи Вам, вельможний пане, чути якихось новин не довелося?
Повірте мені, прошу, свої відомості,
Бо я радий таких удома в себе мати гостей.
Католик
Під час подорожі жодної не чув новини,
Крім про союз поляків, встановлений в Україні,
Дисидент
Цікаву маєш річ, мій пане, тільки скажи щиро,
Чи не знаєш того союзу приклад?
Бо якась у цьому є таємниця.
Католик
Здається, дисидентам пишуть смертний вирок.
Дисидент
Що? В чому ж, на їх. думку, дисиденти винні?
Католик
В тому, що добиваються, чого не повинні.
Довго поляки в тихому досить були мовчанні,
Сподіваючись полегшення якогось в муках,
Важке тягнули ярмо страшної неволі, –
Важко вже не нарікати, коли серце болить.
Через дисидентів порушено права,
Свята віра порушена полякам і слава.
Час уже приходить помсти, час гинути за віру,
Час голову відтяти гідрі, хай не бере гору.
Дисидент
Не лютуй, пане, якщо твій гнів без сили!
Може статись, що й для них буде мир любий.
Добре зараз про те турбуватися,
Щоб так, як хочуть, не могли дисидентам шкодити.
Католик
Будь-яка рада, запевняю, даремною буде;
Вже кожен дисидент – як риба на гачку.
Хотілося їм шкіл, друкарень, костьолів, шпиталів,
Використали для цього посла великого москалів.
Адже ж вдавано поляки їм присягнули,
Прагнучи їм голову відтяти, аби вище не сягнули.
Дисидент
Така звичка у поляків, що швидко лютяться.
Хай їм хоч здалека батогом погрозять –
Прудко задуми свої на згоду перемінюють;
Де який (може) з купи, швидко тікають.
Католик
Не будуть на тих забавах більш дисиденти!
Поплатяться за зухвалість, будуть задоволені:
Вони терплять характер в Торуні з каміння,
Поляки не залишать у Польщі їх роду.
Дисидент
Буває, що де силою нічого не довести,
Там велич золота доведе, аби лиш його показати.
Порушаться й найміцніші присяги,
Коли почне благати золото й дорогі шуби.
Католик
Такі закривавлені серця не золото злагіднить,
А помста, сповнена жалю, їх охолодить.
Без шуб також обійдуться католики влітку,
А тих, що їх побрали, наб’ють по спинах.
Дисидент
А гарантка що ж мовить? Що її посол каже?
Католик
Те, що вже з рук поляків здоровим не втече.
Скрізь на пограниччі колять на варті,
Всякий їх неприятель набереться страху.
Дисидент
Може, ще викрут так вдасться другий;
Як перший, так другий: виплатити свої борги
Мусили змовники десь у Сибіру,
Провадячи життя з іншими в важких злиднях,
Католик
Хай зубів не гострять! Спершу хай дадуть відповідь,
За що сенатори досі ще сидять
В ув’язненні? Велика й є Бог, великий його поклик!
При такій хоробрій обороні дисидентство згасло.
Не зможуть допомогти і чортівські витівки,
Вже на їх утримання готові кайдани.
Дисидент
Не слід було творити союзів, тоді повернені
Були б сенатори, з очей ваших втрачені.
Притримала їх польська розпочата справа;
Що мало помогти їм, – більше нашкодило.
Католик
Не думай, щоб через це щось їм нашкодило!
На них мечем і вогнем іти закликали.
Справедливий жаль мають, який їх гартує.
Тож при хресті Христа добудуть зброю.
Ісус, Марія, Йосиф – чи ж не гарний заклик?
А чи не тікають від цього імені полки чисельні
Ворогів вітчизни, свободи, віри?
Та ж смиренного серця Бог прийме офіри.
Дисидент
Не такі вже й винні дисиденти в Польщі,
Аби їх мати за ворогів.
Католик
Що ти кажеш? Не винні? А згадай-но,
Що сейм варшавський статутом доводить?
Каже, що поки між людьми було розуміння
Одностайне за віру, доти добре ім’я
Було, доти до права і сорому вродженого
Була прихильність, край, щастям і славою прикрашений,
Був від Бога. І як тільки поляки перестали
Бога боятися і, виробивши погану звичку,
Різницю вір допустили, – власних прав
Позбулися, урядів честь зникла, сором і слава,
Зник послух, тому ми безправні
І Річ Посполита знеславлена.
В якому замішанні й хаосі завжди,
Як мовчить, коли треба сили показати найжвавіші.
А часом на добру не здобудеться раду
Або, нараджену, штовхаємо її до зради.
Бо без страху перед Божим гнівом справедливим
Діється, що тим сектам ширитися злосливим
Дозволяємо. Зваж, отже, чи не маєш причини,
Щоб усі ці наслідки свого не зробили.
Дисидент
Буває й так, що з часом жаль минає;
Та ж і море бурхливе свої стишує хвилі.
Католик
Інші морю призначила правила природа,
З іншим задумом свіжа розпочата авантюра.
Треба, щоб дисиденти дієти скуштували,
Вже достатньо в Польщі наїлися хліба.
Іншу з ними віднині треба почати роботу!
Не їстимуть більш м’яса в піст, в суботу.
Вже досить вивищення для них між нашими панами!
Час вже лікувати завдані духовенству рани.
Хочеться їм наказувати – хай же йдуть із Польщі, –
До цього поляків зобов’язує союз подільський.
Дисидент
Якби то мала наслідки Вашої милості мова,
Певно, була б для них вже згуба готова.
Щоб страх дисидентам пом’якшив серце…
Вже на власні очі бачу жахливих убивць.
Католик
І звісно, не тривожитись, а лише радіти мають,
Що щастя такого великого гідними стають.
Бо ж католики досить своїх налічують
Святих і мучеників, лютеранам того зичать,
Щоб вони хоч одного мали мученика.
Чи ж погано мати в небі свого заступника?
Дисидент
Це жарт! Та повернімось до нашої давньої мови!
Католик
Не жарт» бо без святого нема правдивої віри.
Дисидент
А коли претензії свої дисидент покине?
Та ж даремна полякам з тих союзів утіха.
Католик
Чи не пізно тоді поправляти засуви,
Коли злодій вже волів викраде з обори?
Не скибкою рану смертельну загоїш, –
Так маневр дисидентів злості не загоїть.
Більше б я сказав! Та пам’ятаю, що я у Варшаві.
Волію мовчати, ніж замовкнути ганебно.
Дисидент
Я ж по іншому боці був, вибач, пане!
Робив це для того, щоб вичерпати думку
Наших поляків. Проте хай це зовсім не дражнить
Ласкавої завжди до мене Вашої милості приязні.
Католик
І я взаємно вельмишановного пана за розмову предовгу
Перепрошую, покладаючись на його заслуги.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: Записки НТШ, 1895 р., т. 7, кн. 3, с. 3 – 11, за підп.: Др. Іван Франко.
Подається за першодруком.
Барська конфедерація – військово-політичний союз польської шляхти та католицького духівництва, створений 29 лютого 1768 р. в м. Бар на Вінниччині з метою збройної протидії проросійській політиці короля Станіслава-Августа Понятовського, який намагався обмежити привілеї шляхти, а в лютому 1768 р. добився від сейму, за наполяганням російського уряду, прийняття закону про зрівняння в правах із католиками православних і протестантів.
Дуже врадувала мене звістка, яку я вичитав у попереднім томі «Записок»… – Йдеться про статтю Остапа Макарушки «”Suplika sukcessorów Gonty i Żeleźniaka”, памфлет політичний з часів першого розбору Польщі» (Записки НТШ, 1895 р., т. 6, кн. 2, с. 1 – 6).
Макарушка Остап (1867 – 1931) – український філолог і педагог, автор підручників з класичної філології та педагогіки, праць з мовознавства.
…монографії Антоновича про Гонту і Желізняка… – Монографії українського історика В. Антоновича «О гайдамачестве» (1876), «Уманский сотник Иван Гонта» (1882).
Шульгин Яків Миколайович (1851 – 1908) – український історик, педагог та громадський діяч, дійсний член НТШ у Львові. Автор праці «Очерк Колиивщины по неизданным и изданным документам 1768 и ближайших годов» (1890 р.).
Конфедерати – учасники Барської конфедерації.
Батталія (Батталья) Гвідон де (бл. 1846 – після 1913) – польський журналіст і критик. Автор першого критико-біографічного нарису «Тарас Шевченко: Його життя і твори» (Львів, 1865).
Дисидент (незгідний) – у Польщі й Литві XVI ст. офіційна назва на означення членів християнських громад, що не належали до Римо-католицької церкви, зокрема православних і протестантів. Дисиденти в Польщі, в тому числі багато українців, зазнавали утисків з боку держави.
Кармеліти – латинський аскетичний чернечий чин, заснований 1156 р, в Палестині, близько 1240 р. перенесений до Європи. В Україні в XVII – XVIII ст. монастирі кармелітів були в багатьох містах, зокрема, в Бердичеві, Барі, Кам’янці, Дрогобичі. У першій половині XVII ст. кармеліти мали деякий вплив на василіянське чернецтво.
Левінський Степан (бл. 1710 – 1806) – останній єпископ Луцької греко-католицької єпархії, скасованої 1795 р. Катериною II.
Мазурська різня 1846 р. – антифеодальне повстання польських селян у Західній Галичині в лютому – квітні 1846 р.
Алла Швець
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 474 – 483.