6. Пана Вінкентія обікрали

Іван Франко

Третьої ночі його обікрали.

Злодії підстерегли, коли він з жінкою був на якійсь гостині, а служниця з малою дитиною спала в остатнім покої. Видушивши одну шибу в вікні, вони всадили нею одного із своїх, очевидно, дуже малого хлопця, досередини, сей відчинив їм вікно, і вони чисто забрали гардероб пана і пані, дещо з постелі і з інших речей, що могли винести без стуку. Все те, як показували сліди, занесли в сад, що притикав до подвір’я, а відси, пересадивши частями через паркан, вибралися в темну, безлюдну вуличку. Тут дальші сліди пропадали.

Але знайшовся ще один важний слід. Під канапою, що стояла при стіні просто того вікна, через яке вліз перший злодій, заграничний політик знайшов загублений котримось із злодіїв зім’ятий і вдесятеро зложений піваркуш сірого паперу зі штемплем на 15 крейцарів. Се було свідоцтво, підписане учителькою села Н., Бобрецького повіту, а в нім потверджувано, що Петро Гарасимів, 11 літ, скінчив однокласову школу в тім селі і проявив дуже добру пам’ять, цікавість, пильність і взірцеву обичайність.

Заграничний політик передав се свідоцтво комісарові, що провадив досліди в справі сеї і кількох інших, зовсім подібних крадежей.

– Се, правдоподібно, той самий пташок, котрого вони всаджують першого крізь видушену шибу до покоїв і котрий відчиняє їм вікна, – мовив комісар. – Є надія, що швидко будемо мати їх усіх у руках.

Заграничний політик хотів ще щось сказати комісарові. В його серці щось пекло, щось бунтувалося і кричало, але уста мовчали.

За кілька день йому дали знати, що всю шайку арештовано, віднайдено її криївку і забрано покрадені речі. Він пішов до поліції з жінкою. Там уже була ціла купа пошкодованих. З прокляттями на устах вони перебирали крадені речі, віднаходячи свою власність. Жінка заграничного політика також подалася до сеї роботи, над котрою провадив догляд один поліційний ревізор. Заграничний політик тим часом розмовляв з комісаром.

– А що, є й той малий? – питав він.

– Є. О, то небезпечний пташок! Подумайте: виняв ніж і почав боронитися, коли його хотіли арештувати. А само таке мале – хрущ!

Серце заграничного політика тріпалося сильно, але уста були заціплені.

– Що ж буде з ним? Невже дасте його до криміналу?

– Е, ні! Відставимо його цюпасом на місце вродження і накажемо громадській власті, щоб дала його десь на службу і мала над ним пильний догляд.

Заграничному політикові зробилося легше на серці.

«Зараз там напишу, щоб подержали його пару день і дали мені знати. Сам поїду, візьму його і приміщу десь», – подумав він і заспокоївся на тій думці.

Розуміється, що листа того дня не написав, другого дня подумав, що ще пора, а третього дня забув.

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 90 – 91.