7. Петруся відіслали на село

Іван Франко

Петруся продержали три тижні в поліційнім арешті. Тут він пройшов другий курс злодійської науки. Потім його відвели лід конвоєм у рідне село, а з ним разом пішло й письмо, де розповідано його історію і наказано громаді, щоб держала його у себе під дозором.

– От тобі й на! – мовив війт. – Маємо свіжого злодія. Пішла дитина з села, як дитина, а тепер нам привозять злодія. І що нам з ним робити?

Ніхто не вмів відповісти на се питання.

– Візьміть його, куме Йване, – мовив війт до одного радного.

– Я? А нащо мені його? Роботи з нього ніякої, а ще до того – злодій! У Львові практикований! Ні, дякую красненько!

Те саме говорили й усі інші.

– Га, нема що робити, – мовив війт, – візьму його сам. Нехай живе у мене. А від баби Василихи вивідаємося про його батька, може, він схоче відібрати собі його.

Радні аж тепер поміркували, що се потроху пахне інтересом, але вже було запізно.. Стало на тім, що Петрусь має лишитися у війта.

– Слухай, хлопче, – мовив до нього війт, коли його привели до громадської канцелярії. – Громада присудила, щоб ти жив у мене. Я тобі кривди не зроблю, але справуйся добре! Пам’ятай собі, у нас не Львів. У нас по чужих хатах і коморах лазити не можна, бо, як зловлять, буде біда. Справуйся добре, кажу тобі. Будеш добрий, буде і тобі добре, а ні, то краще було тобі й не родитися на світ.

Коли б Петрусь ще перед трьома місяцями був почув таку мову, звернену до себе, був би розплакався зо стиду. Тепер він вислухав тих слів спокійно, мов закаменілий, не тільки без сліз, але й без тіні рум’янців на лиці.

Тиждень він пробув у війта. Його держали остро, давали мало їсти, гнали до роботи, поштуркували і лаяли. Одної ночі він забрав своє манаття, прихопив дещо й з війтовського і щез. Другого дня прийшов зі Львова лист без підпису до начальника громади, щоб був ласкав донести на адрес «Певний», poste restante у Львові, чи є там у селі такий і такий Петрусь Гарасимів і у кого він пробував. Прочитавши сей лист, війт плюнув гнівно, подер його на шматочки і пробуркотів:

– Щезай, маро! Зломи голову без мене!

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 91 – 92.