9. Хвороба пана Вінкентія

Іван Франко

Того вечора пан Вінкентій не вернув додому на вечерю. Стривожена жінка вже зібралася, щоб іти шукати його, коли два якісь панове заїхали дорожкою перед дім і майже на руках винесли його догори сходами і ввели до покою.

– Боже! Що се? – скрикнула перелякана пані.

– Нічого, нічого, – шептом мовили панове. – Видно, пан добродій трошечка теє… Прошу, де його положити?

І, не чекаючи відповіді, вони положили його на софі, поклонилися пані і пішли.

А пан Вінкентій, п’яний, як ніч, плакав і балакав-балакав.

– Гунцвот не моє ім’я, коли не дам його до ремесла! Буде чоловіком. Ніжки згоріли, животик згорів, кишечки видно… Лист, лист, зараз треба лист написати!

Les sanglots longs

Des violons

De l’automne

Blessent mon coeur

D’une langueur

Monotone.

Жінка стояла над ним з заламаними руками і не знала, чи плакати, чи гніватися, чи посилати по лікаря.

Примітки

«Les sanglots longs…» («Протяжний плач…») – рядки 8 вірша П. Верлена «Осіння пісня».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 97.