12. Батько шукає Фрузю

Іван Франко

На першім тижні великого посту приїхав до Борислава Фрузин батько. Він довідався, де працює Іван, і пішов до нього.

– Іване, де є моя донька? – з такими словами він обернувся до нього. Він дуже подався від того часу, як Іван бачив його, змарнів, посивів. Іванові зробилося дуже жаль старого.

– Не знаю, – відповів він.

– Не знаєш? Мусиш знати. Ти підмовив її, щоб пішла за тобою до Борислава, ти мусиш знати, де вона є.

– Поки була в Бориславі, то я й знав, а відколи пішла, то не знаю.

– Куди пішла?

– Не знаю, куди пішла. Я гадав, що пішла до вас. А може, де стала на службу?

– Ніде не стала. Я вже розпитував. Жандарі шукали, таліграфували і до Стрия, і до Станіславова. У Дрогобичі я давав витрублювати. Ніде нема її. Тепер приходжу до тебе: віддай мені мою дитину.

– Я її не сховав, – відповів спокійно Іван.

– Не сховав, але поховав, – грізно крикнув батько. – Ти вбив її. Вона, кажуть, була при надії від тебе. Ти хотів її позбутися. Ти вбив її!

– Бог мені свідок, що ні, – мовив Іван і поблід, як стіна.

– Хоч ти й стома чортами свідчися, то я тобі не повірю.

– Га, то робіть, що хочете. Хоч мене й вішайте, а я вам усе одно скажу: не знаю, де вона поділася.

Старий помалу зм’як, почав плакати і торгати на собі волосся. Посходилися ріпники, касієри, почали вговорювати його.

Йому оповідали про той вечір у Кирницького, коли то остатній раз бачили Фрузю, про її розмову з Іваном, про те, як вона просто з шинку пішла кудись і як Іван довго ще, до самої півночі, сидів у шинку. Касієр хвалив Івана, як порядного робітника, що не п’є, не гайнує, і старий вкінці сам не знав, що має думати. Він у Дрогобичі домагався у жандарів, щоб зараз арештували Івана, але тепер почав міркувати інакше. Не штука арештувати парубка, але чи то буде по правді? Ану ж Фрузя, розсерджена, справді пішла десь у гори, стала на службу, не дає про себе чутки навмисно, бо встидається? Все се може бути, і самі жандарі говорили йому, щоб не тратив надії. Кидати на когось підозріння за вбійство – то не жарт. Інша річ, коли би знайшовся який найменший слід, що Фрузю справді вбито. Але такого сліду досі не було.

З тим Фрузин батько і поїхав додому, здаючи цілу справу на бога.

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 51 – 52.