14. Іван хоче забрати свої гроші

Іван Франко

Минуло ще пару місяців. На світі довкола Борислава вже почалися жнива. Стояла літня спека. Іван жив весь час мов у гарячці. З кождим днем йому робилося тяжче в Бориславі. Земля горіла під ним. Його душило щось, перло, гнало геть із Борислава. Він ні про що не думав, тільки про те, щоб якнайшвидше вирватися відтам. Думка, що йому треба ще працювати в ямах до осені або й до зими, щоб виплатити жидові всі гроші, наповняла його якимсь диким страхом. «Ні, я не витримаю!» – повторяв він не раз і числив дні і години. У нього було вже зложених нових двісті ринських; вони лежали у касієра, і він думав на Іллі взяти їх і навідатися «додому» та віддати їх жидові. Але чим ближче було до Іллі, тим частіше він зупинявся на іншій думці, хапався за неї, мов потопаючий за колоду. «Сто ринських уже заплачено, – думав він. – Двісті заплачу тепер – і покину Борислав. Піду і не вернуся більше сюди. Четверту сотку на сплату жидові як-небудь зароблю або визичу, а тут не буду довше!»

Ся думка, зразу далека мрія, приймала в його душі чимраз виразніші форми. Він закидав на різні боки: «Оженюся. Вже аби з якою бідною, то сотку віна буде мати. А може, ще й грунту дещо дістану», іншим разом він думав купити пару коней і пуститися на фірманку, або найматися в дворі, або йти до камерального лісу рубати дерево. Де-будь і як-будь, аби тільки заробити гроші, сплатити решту жидові і стати господарем – хоч бідним, хоч остатнім, а все-таки своїм господарем, у своїй хаті, на своїй п’яді землі! Іван нікому не звірювався зі своїми думками. Тільки за тиждень перед Іллею він вечором мовив касієрові:

– Слухайте, Мендель, будете могли мені за тиждень виплатити всі мої гроші?

– Чому ні? – мовив Мендель. – А що, хочете вислати?

– Ні, хочу на Іллі піти сам.

– Чого вам ходити самому? Можна вислати.

– Якось тягне побачити своє село. Не знаю, може й зовсім лишуся там.

– Як-то, хочете покинути нас?

– Хотів би, та не знаю… Якби там де трафився який заробок, щоби сплатити тамтому жидові…

– Ну, як собі знаєте, – мовив Мендель, перериваючи сю розмову. – Я вам гроші виплачу в п’ятницю. Коли вашого Іллі?

– В неділю.

– Ну, то й добре. В суботу можете собі йти по роботі.

На тім і стало. Більше розмови між Іваном і Мендлем про сю справу не було.

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 54 – 55.