Бідність («Вони кажуть мені…»)

Переклад Івана Франка

Вони кажуть мені:

«Між усіма людьми

Ти мов місячна ніч

Своїм гарним знанням».

Відмовляю їм я:

«Годі вам говорить!

Бо знання що значить,

Коли власті нема?»

Фантували мене

З моїм гарним знанням,

З моїм каламарем,

Із усіми книжками;

Та за фанти мої

Аж до судного дня

Не дістав би ніхто,

Щоб хоч день один жити.

Бо в убожестві жить,

Се – журиться й тужить!

Літом бідний не вспіє

На хліб заробить,

А зимою ледве

При прилюднім огні

Голе тіло загріє

І голоднії пси

За слідами його

Ненастанно біжать.

Але кождий багач

Рад його зневажать.

Як на долю свою

Стане він нарікать

І невинність свою

Декому викладать,

То не знайде нікого,

Хто б хотів віри нять.

Коли таке убоге життя,

То гріб для нього – се найліпше укриття.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 135.