Ескулапова змія
Валерій Максім
Переклад Івана Франка
Три роки вже в Римі спокою нема:
Одне горе й мука – чума та чума.
Ні людські змагання, ні ласка богів
Тій зморі тяжкій не спричинили впину;
Сівіллінських, нарешті, спитали жерців,
А ті з книг сівіллінських начитали причину,
Що бідноти у Римі здоров’я худе
Лиш на той час поправиться може,
Як невидане ще милосердіє боже
Появиться у Римі – нелюбе та гоже
З Епідавра аж від Ескулапа прийде.
Вже римляни в Епірі настільки вплив мали,
Що послів в Епідавр без обави післали.
Не без бою одначе ще римські посли
В Епідавр із лікарським жаданням пішли
Й по дорозі собі змову мали таку:
«Аби що нам давали для ласки знаку,
Хоч би й святощ яку – однодушно творім,
Або щось дороге, – нічого не берім,
Крім самого лікарства, – досить нам усім».
І справді вони в Епідаврі застали
Так ласкавий привіт, на який і не ждали.
Коли там поняли, в якім горі були,
У Асклепія храм зараз їх повели,
Що від міста п’ять миль побудований
І у гаю святім з давен-давна тонув.
Хорих тут не було ані жадних ліків;
Лиш жерці два чи три, жадних книг, зільників.
«Хоч і храм весь беріть!» – рік хтось до путників.
Та вони в храмі тільки побожно стояли,
Духом, може, молились, нічого не брали.
Аж ось ласка була божа вже, не чия, –
Із-під вівтаря лізе червона змія,
Храм пустий, крім жерця, ні душі там народу,
Тільки римські посли біля входу. До входу
Лізе просто змія, перелазить поріг.
Не рушаючись з місця, жрець зором побіг
За змією; як щезла, сказати їм міг:
«Змія тут являється нам кождий рік,
Червоної ж я не видав весь свій вік.
Чи що вона п’є або що вона їсть,
Сього вам не скаже ніхто й не вповість;
Ми тим, що в храму – невелика їх сила, –
Лише де в які дні воскуряем кадила,
Вони ядовиті, та нас не кусають;
Жерці по храмах скрізь вестись з ними знають,
Ви ж за нею тепер не стежіть, не слідіть!
Ось кадила вам шмат! У судно своє йдіть,
Як там буде й вона, у свій край ви грядіть».
Ось із міста посли вже до моря [пішли],
Провіанту міщани для них нанесли,
Вони ж тихо весь день у каюті сиділи,
Аж червону змію біля себе вгляділи;
Тоді певні були, що при них божа сила,
Б черепку їй зажгли крихту того кадила,
Морякам же веліли вже довше не ждать,
А привиклеє тіло плавбою труждать,
І була їм всю ніч радість і благодать.
У Анціум в пристань на якір пішли,
Три доби простояли там задля мли;
Три доби й змія, виповзнувши з судна,
В храмі Ескулапа прожила одна
На пальмі високій, чи їла, чи пила,
Чи як там інакше себе покріпила;
Аж третього дня приповзла на судно,
Скрутившися щільно, залягла на дно
І вже цілий час їй було все одно.
Отак аж до Риму вони доплили,
А як кам’яного вже моста дійшли,
З судна змія вийшла, водою плила,
В середнім перилі островець знайшла,
І там заховалась червона змія,
Мов всім дала знать: «Се домівка моя».
Римляни ж недовго про те міркували,
Храмок Ескулапа там побудували
Й більш чуми в місті своїм не знавали.
Написано в днях 14 – 18 грудня 1915 р. по Валерію Максіму (кн. І, гл. VIII, розд. 3).
Примітки
Автограф № 430, с. 407.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 283 – 285.