«Мчиться блискуча карета…»

Іван Франко

Мчиться блискуча карета,

Гордо в ній дуєсь багач,

Гуркотом своїм колеса

Людський заглушують плач.

Плач, що ріков безконечнов

Ллється колесам услід,

Плач, що випалює довгі

Борозди в лицях сиріт.

Руку простяг до карети

Старець-каліка хромий…

«Пане, товариш твій давній

Просить о даток малий!

Тямиш, у бою кривавім

Поруч ішли ми оба…

Спис, що влучав в твоє серце,

В мойому тілі застряг!..»

«Проч, ти, влізливая жабо!» –

Крикнув му згорда візник,

Свиснув батіг… но зглушив тук карети

Болісний бідного крик.

Тільки лице наболіле,

Уст помарнілих складки,

Тільки посивілий волос,

Жили сухої руки,

Голосу дрож хоровита,

Наче тернина, в той миг

В серце встрягли багачеві, –

Він не забуде о них!

Серед гульні і утіхи

Месником тихим, грізним,

Серця пекучов грижею

Стануть вони перед ним.

В любих родини обняттях

Враз він побачить на миг

Змінені лиця кохані

І – клеймо болю на них.

Під час багатої учти

Погляд старечий, німий

Хвилями в серце заколе,

Острий, мов ніж ледяний.

В сні він часом му з’явиться,

Старець обдертий, хромий:

«Пане, товариш твій давній

Просить о даток малий».

А коли в ложах пухових

Скону почнесь боротьба, –

В хвилі послідній стрінуться

Давні товариші вба.

Ще раз уздрить ті уста він,

Очі ті зсохлі, без сліз, –

Но не заглушить вже стону

Грохіт каретних коліс.

23/1 1880

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 89 – 91.

Подається за автографом (ф. 3, № 309, с. 2). Зберігся ще один автограф вірша (ф. 3, № 214, с. 58, з кінця зошита), в якому відсутня четверта строфа.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 302 – 304.