Сонети-невільники

Іван Франко

Сонети, се ж невільничі стихи! Закутий

В тісную форму, мов у пута, тут поет

Ні вільних тут думок не може розвернути,

Ані ярких картин. Шкода й писать сонет.

В неволі й формалізму вік давно забутий

Міг в них ховать Петрарка мислі лет,

Міг граться формою. Та нині гріх замкнути

У клітку вільну мисль, у форми глупий гнет.

Гріх, кажете? Хто зна! Чи вже настав свободи

І волі світлий вік? Пізнали правду всі?

Чи пута тьми й неправд стрясли вже всі народи?

Гей, коб-то знали ми ті пута лиш в стисі!

Коб сотні других пут не гнули, де лиш сходить

І мисль, і голос всякий вільної душі!

Написано в р. 1880, досі не друковано.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 93.

Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 216, с. 10, з кінця зошита) і останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 67).

Автографи мають значні розходження. Перша строфа раннього автографа читається так:

Сонети! Се ж невольничі стихи! Закутий

В тісную форму, мов у пута, тут поет

Ні мислей вольних тут не може розвернути,

Ані ярких картин. Покинь, покинь сонет!

Подається за автографом (ф. 3, № 232), в якому є така примітка поета: «Написано в р. 1880, досі не друковано. Деякі мотиви з сього сонета я переробив пізніше, хоч того самого року, в першім сонеті серії «Вільних сонетів», пор. мою збірку «З вершин і низин», друге доповнене видання, Львів, 1893, стор. 151».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 306.