«Наче вихор, минають роки…»

Іван Франко

Наче вихор, минають роки,

Відколи мене зрадила ти;

Відколи свойов ніжнов рукою

В моє серце забила ти гвіздь,

Відколи я без сну і спокою –

Умерлець – жию світу на злість.

Розцвітає і в’яне природа,

Проминає сльота і погода,

Наче хмари у днину жаркую,

Так круг мене зміняється світ,

Тільки я не зміняюсь і чую

Біль незмінний, що в серці болить.

Кожда хвиля – для мене розпука,

Кождий погляд– наруга і мука,

Все, що бачу, ховає від мене,

Від чуми мов, свій вид і лице, –

Тільки гвоздя залізо студене, –

Чую добре, – як серце ми жре.

Людські втіхи і людські надії,

Людські сльози для мене чужії, –

Відколи коло власного болю

Весь мій дух ся скипів, наче кров,

Відколи твоя зрада

Роздавила мя лютов ногов.

І минають роки за роками,

І минають віки за віками,

Покоління, мов трави у гаю,

Наче тіні приходять і йдуть, –

Тільки я дарма смерті чекаю,

Мого болю віки не затруть.

І вже тисяча літ проминула,

Моя грудь все ще пільги не вчула;

Ще так само прокотиться друга,

І безмірний їх ряд промине;

Но могила не прийме мене,

І не втихне в душі моїй туга.

Я сиджу, мов мертвий, не думаю,

Тільки чую мій біль, – тільки знаю.

Що, покинувши, ти мя прокляла,

Щоб так довго на світі жив я,

Щоб віку мого нитка тривала

Без кінця, як недоля твоя.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 81 – 82. Зберігся автограф (ф. 3, № 214, с. 113). В автографі є ряд правок. Зокрема, 17-й рядок: «Лиш одне те залізо студене» викреслений, замість нього написаний такий рядок: «Тільки гвоздя залізо студене». Умовно датується 1880 р.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 294 – 295.