«В скаженій натузі мільйони…»

Іван Франко

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

В скаженій натузі мільйони

Ратуются, рвутся д’горі,

Спихают додолу брат брата,

Аж знов на дно впадут усі.

А ті, що ще вал не залив їх,

В безумній тривозі «своє»

Держат, обмуровуют межі,

Брат брата за межі ті б’є.

Гризутся, дерутся за бідні

Шматочки вітцівських грунтів,

Аж поки кипучеє море

Усіх не затопит поспів.

Аж поки вали золотії

Всю землю кругом не заллют

І спільно богатим і бідним

Опори з-під ніг не зірвут.

Аж поки в страшній тій потопі

Не щезне «моє» і «твоє»,

Аж поки кипучеє море

Всіх меж без сліду не заллє.

Вже сіло Давидове плем’я

До учти з царями за стів,

А царства, моцарства схитались

Під важкою ногою жидів.

Їх сльози і муки колишні

Їх серця днесь ледом стяли,

І тим-то пливут вни безпечно

Через люті, кипучі вали.

І всякий, в кого німа совість

І серце внутрі ледяне,

Ураз із жидами безжурно

По хвилях кипучих плине.

Но й їм грозят скали; на лицях

Зелізних тривога видна,

І вни за «своє» ненастанно

Брат брата спихают до дна.

І чим то і як то скінчится

Круговорот той? І який

Новий світ повстане з-під тої

Потопи клекочучих хвиль?

Оттак само серце питає…

Та чень же найдеся вихід,

Котрого надармо шукают

Народи вже тисячу літ!

20/V [1880]

Примітки

Вперше 5 перших строф цього уривка, який, очевидно, був закінченням якогось більшого твору, опубліковано у вид,: Літературна спадщина: Іван Франко. – Вип. 1. – К., 1956. – С. 26. Варто зазначити, що публікація цього уривка в «Літературній спадщині» неповна, публікаторами опущено 6 останніх строф, очевидно, з кон’юнктурних (для того часу) міркувань ідеологічного порядку.

На нашу думку, той пафос піднесення і той стиль розлогого поетичного узагальнення, які є домінувальними в цьому уривкові, характеризують ставлення автора до зображуваного явища як філософічно виважене, але й водночас не позбавлене гостроти, суттєво необхідної для твору художнього, емоційного. Поет, особливо далекий тут від дріб’язковості докору й «викриття», бачить «Давидове плем’я» у перших лавах сучасної боротьби за «твоє і моє». Навряд чи підтримуючи зміст такого дезінтегративного змагання особистостей і народів, поет подивований його грандіозним розмахом, і передає передусім це своє враження. В окремих інтонаціях, зокрема й «апокаліптичних», уривок зіставний з іншими творами Франка, де є розробка старо- і новогебрейських легенд, взагалі ідея «богообраності», месіаністичного покликання якогось народу («Самбатіон», «Асиміляторам», «Мойсей»).

Зберігся автограф (ф. 3, № 231, с. 7), що містить 11 строф по чотири рядки. Датування: 20/V. Є підстави цей твір, як і інші твори вказаного рукопису, які, згідно із зазначенням під їх текстом, написані у квітні – червні, датувати 1880 р.

У повному обсязі друкується вперше, за вказаним автографом.

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 113 – 114.