«Я жить буду і думать, працювати…»

Іван Франко

«Я жить буду і думать, працювати

І розвиватись! Для його любви

1 діла я сама пішла туди,

Щоби-сь на волю з тісноти дістати.

Я жить буду, глибоко у душі

Любов д’ особі вспію заховати,

Щоб тільки діло величне кохати,

Збрататись щиро з бідними людьми».

Суд вийшов. Ти осталася одна,

А бідне серце тужно д’ тобі билось,

Хоть з рани бистро кров його плила.

Вернувся суд – і тихо вкруг зробилось.

«Невинна!» – Ти всміхнулась і пішла,

А бідне серце кров’ю знов облилось.

Примітки

Записаний у зошиті № 214, на с. 107 з початку. Вгорі над текстом зазначення: «VI», що дає підстави розглядати твір як шостий циклу «Будущий золотий вік», у котрому, за задумом автора (нереалізованим), два перших твори становили перекладені ним уривки з поеми П.Б. Шеллі «Прометей розкутий» за назвою «Нове чоловіцтво» та «Обновлена земля» (див. 12, 645 – 648), третій – п’ятий відсутні.

Сонет «Я жить буду і думать, працювати…» є оригінальним твором І. Франка, написаним, орієнтовно, у 1879 – 1880 рр. Виклад у ньому ведеться від імені молодої жінки. Життєвим прообразом героїні цього твору могла бути, найбільш імовірно, Анна Павлик (1855 – 1928), літератор, громадський діяч. Наприкінці 1870-х років вона кілька разів зазнавала арештів, звинувачувана у пропаганді поступових ідей. Була другом і соратником І. Франка. Свого часу Франко гадав одружитися з нею, про що свідчать його листи до її брата, М. Павлика, датовані серпнем та кінцем жовтня 1880 р. Публікується вперше, за вказаним автографом.

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 115.