13. «Так-то Шая-Ляйб розстався…»

Іван Франко

«Так-то Шая-Ляйб розстався

Із жидами і до нас

Умирать прийшов. І справді,

Швидко, наче свічка, згас.

Радісно вмирав він. «Много

Натерпівсь я, – говорив, –

Много я в гарячій крові

І добра, і зла творив.

Все бажав по-людськи жити,

Чоловіком з людьми буть…

Слава богу, що прийшлося

Хоч останній раз дихнуть

Між людьми, що справді люди,

Хоч огрітися в сім’ї,

Що блаженних патріархів

Вік нагадує мені».

Так-то, сину, і сконав він.

Золота душа була!

Без таких людей земля би

Сталась темна і гнила.

Може, то й за патріархів

Золоті часи були,

Та все-таки патріархи

Люд жидівський завели

У Єгипет у неволю,

Аж пророк-убійця встав,

З невгомонним, диким серцем,

Тих невольників підняв.

Вивів їх в пустиню дику,

Водив блудом сорок літ,

Та навчив їх здобувати,

Збудувати новий світ».

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 269.