5. «Поховати давши трупи…»

Іван Франко

Поховати давши трупи,

Я пішов до пана в двір.

Пан вже не боявсь холери,

Впер смішливий в мене взір

І сказав: «Ну, Хаїм, що там

Чути в лісі? Маєсь гіт

Вовча мати? А медведі

Чи просили тя на мід?»

Я вклонивсь і мовлю: «Пане,

Річ одну мені зробіть:

За мій труд на рустикальнім

Мене грунті осадіть».

«Що ти, стікся, – пан аж крикнув,

Чи доразу одурів?

Зле тобі на службі в мене?

Панщини ти захотів?»

«Добра служба ваша, пане,

Але я в ню не піду!

Куштував добра доволі,

Прокуштую ще й біду.

Тут померли батько й мати,

Сироти по них дрібні

Полишились – в моїй страті

Бог ті діти дав мені.

Вам тепер би грунт той, певно,

Довго пусткою стояв,

Так позвольте ж, щоб вам з нього

Я повинність відбував».

Слухав, слухав пан ту мову,

Далі сплюнув та й сказав:

«Ну, досить я бачив світу

І досить великий зріс,

А не бачив жида, щоб так

Самохіть в неволю ліз.

Що ж, як хочеш! Лізь, небоже,

Я спиняти тя не йму,

Але, як вернути схочеш,

Знов на службу не прийму».

Я вклонивсь, зітхнув до бога,

Щоб він сил мені додав,

Щоб я більше в панську службу.

Доки віку, не вертав.

І пішов. От так-то хлопом

Став я, сину! Бачиш сам,

Що нелегким був для мене

Перший вступ у хлопський стан.

Та ще тяжче було далі.

Як почула мужичня,

Що їх ворог заклятущий

Став віднині їх рівня,

Хлопський грунт держить, ще й хлопські

Діти взявся годувать, –

Гвалт піднявсь в селі, мов я їх

Всіх хотів обрабувать.

«Вбиймо жида! Проженімо!

Відберім дітей, він їх

Думає на кров порізать,

На жидівську віру всіх

Повернути!..» Вся ненависть,

Що в їх душах за п’ять літ

Против мене накипіла,

Вилізла тепер на світ.

І прийшлось тепера їсти,

Що вперед я наварив,

І боротися з тим лихом,

Що вперед сам натворив…

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 249 – 250.