6. «Що робить! Іду до війта…»

Іван Франко

Що робить! Іду до війта,

Щоб громаду він зібрав,

А громаді мовлю: «Знайте,

Грунт по Процю я обняв

Для сиріт його. Повинність

Відбуватиму я сам,

А як доростуть ті діти,

Я все чисто їм віддам.

А що, може, не подоба

Жиду в себе їх держать,

То скажіть, кому їх маю

На виховання віддать.

Я їх буду стравувати,

Зодягать, давать, що слід,

Ви ж для догляду над ними

Чоловіка назначіть».

Вчувши ті слова, громада

Мов води набрала в рот, –

Та ненависть по хвилині

Знов заговорила. «От

Жид присікавсь! – закричали. –

І чого він хоче в нас?

Мало з нас нассався крові

За цілий тяженький час?

Проч з села, проклятий жиде!

З нами тут тобі не жить!

Не доводь нас до нещастя!

Волимо ми положить

Тих сиріт живих у яму,

Ніж щоб ти нам був сусід!»

Так кричали люди люті.

Втихомирив їх аж війт,

Кажучи, що панська воля,

Не змінить її хлопам.

«А що Хаїм мот – то правда!

Я те саме раджу вам».

Ледве-ледве мир уговкавсь

І опікунів обрав.

З тяжким серцем діточок я

Тим опікунам віддав.

Та не довго довелося

Годувать їх. В скорий час

Всі померли. Отоді вже

Оженивсь я другий раз.

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 251 – 252.