7. «Не скажу тобі, як тяжко…»

Іван Франко

Не скажу тобі, як тяжко

Приходилися мені

Хлопська праця, панські буки

І ті погляди страшні,

Погляди німої злості

І ненависті, що їх

Я стрічав день в день довкола

Від усіх сусід моїх.

Але серце було в мене

Засталене: все-м пройшов,

Бо-м ненависть в власнім серці

До людей переборов.

Що мені не виробляли,

Того й в казці не сказать!

Вікна били, збіжжя пасли,

Обкрадали разів п’ять.

А щоб помогти в потребі,

Як сусідові сусід,

Щоб хоч добре слово мовить –

Ні та й ні! І десять літ

Вибув я в такому пеклі,

Мучивсь, горя ніс за трьох,

Постачав і пану панське,

І у себе. Тільки бог

Додавав мені надії,

Як не раз уже от-от

Приходилося пропасти.

Честь йому від роду в род!

Жінку взяв собі я бідну,

Роботящу, принаняв

Слуг. Се поле опустіле

Пан на мене записав.

Далі своїм добрим ділом

Я й громаду побідив.

Я сказав тобі вже, сину,

Як то пана я підбив,

Щоб громадський ліс в інвентар

Яко панський записать.

За той ліс громада з паном

Правувалась літ вже п’ять.

Але де-то було хлопу

Найти право в ті часи!

Хоч та й нині – хочеш права,

То кишенев потряси.

Все громада програвала…

Пан вже ліс відмежував

І нові за нього драчі

Та данини накладав.

Чую я – кипить в громаді,

Пошепти грізні пішли:

«Вбиймо пана! Все одно нам!

Нема правди на землі!»

Думаю, погано буде.

От громада як зійшлась,

Я й кажу: «Вспокійтесь, люди,

Є ще правда серед вас.

Я про ліс той добре знаю,

Хто й коли його вписав, –

Я за свідка против пана

Стану, ліс ваш не пропав!

Сміло рекурс подавайте!

Я півкошту буду ніс».

Ну, що довго говорити –

Виграла громада ліс.

Гей, озлився пан на мене

І завдав мені біди,

Але люди в мні сусіда,

Брата взнали відтогди».

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 252 – 253.