3.05.1903 р. До Ю. С. Романчука

Високоповажаний пане после!

На присланий мені поклик із д[ня] 29 квітня з долученням нім[ецької] програмової статті відповідаю на Ваші руки ось що.

Я готов запомагати «Ruthenische Revue» своїми працями, за які не жадаю ніякого гонорару, але лише в такім разі, коли перші номери покажуть, що видавництво справді поставлено поважно. З того, що досі писав мені д. Сембратович, я не міг набрати такого переконання. Надто я тепер хворий на очі і мушу обмежувати свою писанину якмога. Ну, та я думаю, що редакція, коли признала можливим випустити 1 ч[исло] невідклично 14 мая, а поклик до співробітників вислала 29 квітня, має в теці готові праці, якими буде могла добре заповнити перші номери. Присланої мені програмової статті підписати не можу ось із яких причин:

1) маю звичай підписувати лиш те, що сам напишу;

2) вважаю, що для європейської публіки така стаття, підписана цілим гуртом людей, не будучи ніяким покликом, ані маніфестом, ані політичною заявою партійною, а простими запросинами до пренумерати, зробить радше комічне, ніж поважне враження;

3) ся програмова стаття не містить ані зеренця ніякої програми, і думаю, що в такій формі, як є, дасть досить некорисне свідоцтво про стан політичної і культурної свідомості підписаних під нею.

Одне місце в поклику (руськім) здивувало мене. «Ruth[enische] Revue», сказано там, «не буде орган одиниць, але орган всього народу». Отже, також митр[ополита] Шептицького, д. Барвінського чи, може, також о. Делькевича і Мончаловського? Невже дотеперішня практика не навчила Вас, високоповажаний пане, що такою половою нікого не можна зловити і що далеко краще в таких випадках Farbe bekennen? В поклику замість усякої програми поставлено «об’єктивність», якою в Європі нікому не заімпонуєте. Згадано глухо про власні ідеали укр[аїнського] народу – які вони? чим вони інтересні для Європи? Для кого в Європі?

Вибачайте за ті нескромні питання. Вони пливуть із гарячого бажання, аби «Ruth[enische] Revue» була якнайкраща і гідно репрезентувала нашу справу перед Європою. Я дивуюся, чому пресовий комітет, зав’язавшися перед двома місяцями, аж до останнього квітня не пустив пари з рота і не пробував порозумітися з краєвими співробітниками щодо праць, а вислав їм у останній хвилі теми, котрих сама стилізація показує ясно, що автори тих тем не знали властиво, чого жадати, і хапають перше-ліпше і таке, що, нпр., щодо покладених мені тем – або не говорить нічого («огляд укр[аїнської] літератури»), або для початкових номерів невідповідне. На те саме жалується й д. Гнатюк, який надто небезпечно хворий.

Моя рада була б така: не розпочинати так важного діла занадто поквапно, відложити, коли ще можна, видавання хоч до половини року або до вересня (початок книгарського року) і розпочати справді солідно, рядом праць, що дали б Європі добре поняття і про сам народ, і про його духовних та політичних репрезентантів.

Остаюсь з правдивим поважанням

Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Франко І. Твори в 20-ти т., т. 20, К., 1956 р., с. 598 – 599.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1176).

…присланий мені поклик… – запрошення взяти участь у виданні «Ruthenische Revue».

…програмової статті підписати не можу… – Йдеться про статтю «До наших читачів», якою відкривається перший номер журналу «Ruthenische Revue», що вийшов 15 травня 1903 р. Статтю підписали Василь Яворський, Андрій Кос, Юліан Романчук, Федір Богачевський, Андроник Могильницький, Роман Сембратович.

Шептицький Андрій (1865 – 1944) – глава греко-католицької (уніатської) церкви (з 1900 р.).

Делькевич Йосип (1822 – 1912) – український церковний діяч у Галичині, москвофіл.

Мончаловський Осип (1858 – 1906) – український громадсько-культурний діяч і журналіст москвофільського напряму.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 228 – 230.