Європейські переробки

Іван Франко

Долішньонімецькою (нідерландською) мовою видано прозовий переклад, та значно вкорочений, у Антверпені, 1593 (Rhys Davids, op. cit., XCVI) і в Роттердамі 1672 (Е. Kuhn, op. cit., 71).

В Англії лицарська поезія не дійшла до такого розвитку, як у Франції і в Німеччині, то й не було великих поем про Варлаама. Та проте й тут знаходимо три віршові переробки нашої повісті, зладжені радше з тексту «Legenda aurea», ніж із повного латинського перекладу. Одинока, вповні захована, з тих переробок числить усього 1250 віршів і походить з XV в. (текст її видав Horstmann, Altenglische Legenden: Kindheit Jesu, Geburt Jesu, Barlaam und Josaphat, St. Patriks Fegefeuer, Paderborn, 1875, ст. 113 – 148). Друга переробка з XIV в. обіймала 1272 вірші, та з них лишилося тільки 792; з середини рукопису затратилася одна карта з 480 віршами; текст видав також Горстман (op. cit., 215 – 225). Третя переробка також неповна; лишилося 1164 вірші (Horstmann, op. cit., 226 – 240).

Всі три оті поетичні переробки видав з критичними увагами до тексту для вжитку школярів англійської мови в Індії К. С. Макдональд у Калькутті (К. S. Macdonald, The story of Barlaam and Joasaph. Calcutta, 1895, ст. 1 – 53, і апарат критичний, ст. 54 – 128). Прозову переробку нашої повісті, що держиться тексту «Legenda Aurea», опублікував також Горстман (Horstmann, Barlaam und Joasaphat, eine Prosaversion aus Ms. Egerton, поміщено в «Programm des königl. kathol. Gymnasiums zu Sagan», 1877). Та ширшої популярності на англійськім грунті всі оті переробки собі не здобули; мабуть, аскетичний дух нашої повісті не відповідав реалістичному і до практичних речей зверненому духові англічан.

Зладжено коло 1600 р. прозову переробку й на ірландську мову, та вона досі не опублікована; звістку про рукопис подав Макс Неттлау у «Revue Céltique», X, 160 (E. Kuhn, op. cit., 68).

Так само в кругах духовних і монастирських полишилася наша повість у Швеції і Норвегії. На старонорвезьку мову перекладено її коло р. 1250 з латинського рукопису з обширними вставками перекладача. З сього старого перекладу переклав Г. Е. Кінк сей твір на сучасну датську мову і видав у Христіанії в р. 1852.

Старий шведський переклад з другої половини XV в. віднайдено досі в однім тільки рукописі. Видавці старонорвезького перекладу дд. Унгер і Кайзер догадуються, що на шведське перекладено сю повість не з латинського, а власне з норвезького. Видано сей шведський переклад у Стокгольмі в р. 1887 як 91 том наукової збірки «Samlingar utgifna af Svenska Fornskrift-Sällskapet. Prosadikter från Medeltiden» (E. Kuhn, op. cit., 72 – 73). Коротка прозова легенда про Варлаама і Йоасафа вийнята з «Cod. Bildsteinianus», писаного 1420 – 1450, є у мене в руках у виданні «Ett Forn-Svenskt Legendarium, innehållande medeltids Clostersagor, första bandet», Stokholm, 1847, т. I, 609 – 629; сей легендарій становить четвертий том тої самої «Samlingar utgifna af Svenska Fornskrift-Sällskapet», яку цитовано вище.

Зовсім відмінна доля судилася нашій повісті в Італії. Ми не бачимо тут ані одного повного та дослівного перекладу, ані обширних епопей, нагаптованих на її канві, як у Німеччині та у Франції, та зате багато популярних скорочених переробок, друків і драм, що ще й донині не перестали мати ходу серед італійського простолюддя. Популярність її розпочалася ще в XIV віці, коли Ландоччо Паліаресі, приятель і секретар святої Катерини Сієнської (1347 – 1380), переробив основу нашої повісті на поему, що заховалася в однім рукописі в Оксфорді, та, мабуть, знаходиться і в інших рукописах північної і середньої Італії [Alessandro d’Ancona, Sacre rappresentazioni dei secoli XIV, XV e XVI. Firenze, 1872, t. II, 145].

Найкращою пробою популярності нашої повісті в Італії є те, що вже від XV в. починаються її драматичні переробки і їх друки. Один знаменитий епік того віку, Бернардо Пульчі, автор лицарської поеми «Il Morgante Maggiore», зладив також драматичну переробку нашої повісті, що була багато разів передрукована. З кінця XV в. походить також драма Сочі Перретано або Паретано, також багато разів друкована і, без сумніву, й виставлена в XV і XVI віці (друковані тексти роздавано тоді в Італії і Іспанії тим, що приходили до театру, як нині афіші або лібретто опер). З XVI в. знов маємо епічну віршовану переробку, доконану палермським шляхтичем Аттіліо Оппецігі і видану в Палермі в р. 1584. Та й донині оповідання про Варлаама і Йоасафа власне в драматичній формі живе між людом у Тоскані. Анкона пише про се:

«В формі сільської драматичної вистави, званої «Maggio» (майська забава), легенда звісна всюди в тосканськім краю, а особливо в околицях Пізи, де її виставляють і друкують для вжитку простого люду» (D’Аncona, op. cit., 144).

З XIV віку походять і найстарші переробки нашої повісті на італійську прозу. Далеко не все, що заховалося у рукописах і старих друках, досі науково оброблене, так що маючи тільки недокладні звістки, годі розібратися в тім багатстві книжкової традиції. Кун, бажаючи сяк-так привести до ладу дотеперешні звістки, ділить прозові переробки (італійські) після титулів на два типи: «Storia» і «Vita».

«Storia» обширніша, хоча все-таки супроти латинського тексту вкорочена; її рукописи сягають до XIV віку. Де в чому вона подібна до провансальської переробки «Варлаама і Йоасафа», та ще не звісно, котра з тих двох паростей може вважатися оригіналом, а котра зразком із нього.

До XIV в. відносяться й найстарші рукописи коротшої «Vita», характерні тим, що замість назви Варахії в них стоїть «Альфонс». Ся переробка переписувалась і пізніше дуже часто, а від XV в. почалися і дотепер ще йдуть її незчисленні друки, що продаються по ярмарках для вжитку простого люду (дещо з них, особливо старші, вичислює Кун, op. cit., 63 – 65).

Що в Іспанії і Португалії наша повість також здавна тішилася чималою популярністю, на се вказує не тільки факт існування кількох перекладів і скорочених переробок – з них найпопулярніша та, що уміщена в книзі Педра Рібаденейри «Flos sanctorum o libro de las vidas de los santos», що від початку XVII в. (перше видання вийшло 1624) була багато разів передрукована, а надто перекладена на мови латинську, французьку (італійську), німецьку, нідерландську і англійську, – але також те, що знаменитий поет Лопе де Вега переробив її на драму під заголовком «Barlan у Josafá», а в початку XVIII в. іспанські місіонери вважали її обік Біблії книгою, вельми придатною до навернення невірних і скріплювання в вірі недавно навернених, так що єзуїт Антоніо Борджа переклав її на мову «тагаля» (урядова мова на Філіпінських островах), а місіонерська колегія видала сей переклад у Манілі в р. 1712 [Zotenberg. Mémoire, 79; Е. Kuhn. Barlaam und Joasaph, 66–67].

До кругу західноєвропейських культурних впливів належали також деякі слов’янські народності, головно чехи і поляки. Отим-то й не диво, що вони познайомилися з нашою повістю з західних джерел, головно з латинського перекладу і оброблених на його основі латинських легенд (головно «Legenda Aurea»). Ітак в Чехії повість про Варлаама і Йоасафа від XV віку належала до улюблених побожних людових книжок. Найстарша її популярна переробка, про яку маємо звістку, має титул: «Řeč o jednom Kraleviči jemenem Josafat, synu Krale, jenž slul Avemir (sic!) kterehožto jeden pustennik jmenem Barlaam obratil na viru křesťansku». Сеї переробки довершив, як сказано далі, «Laurentius de Tyn Horšov in Nova Domo» в р. 1470. Ся праця, здається, не була друкована, та заховалася в двох рукописах із XVII в.

Натомість в XVI в. здобула собі широку популярність інша чеська переробка, що вийшла в р. 1504 у Пільзні накладом друкаря Миколи Бакаларжа під заголовком «Kniha welmi nábožna, jenž slove Barlaam, ktera už to onen veliký doktor Johannes Damascenus prĕložil z řeckeho jazyka v latinský». Окрім сього видання in 8-vo, вийшло в Пільзні друге видання 1512 р. in 4-to, а третє в Празі в р. 1593. В яких відносинах стоїть текст тих видань одно до одного, до латинського оригіналу і до старої переробки Лаврентія «de Tyn Horšov» – сього не вмію сказати [Гляди працю І. Е. Воцеля (J. Е. Vocel. Über zwei altböhmische Bearbeitungen des geistlichen Romans «Barlaam und Josaphat» в Sitzungsberichte der königl. Böhmischen Gesellschaft der Wissenschaften, Prag, 1854; Jároslav Vlček. Dĕjiny česke literatury. V Praze, 1893, с. 21; J. Hanuš, Barlaam і Josafat в Ottův Slovnik naucny, t. III, ст. 331].

В XVII і XVIII в. наша повість у Чехії якось, здається, попала була в забуття, а може, тільки бурі, які в тих часах лютилися на чеській землі, понищили сліди її популярності, досить, що ми не маємо звісток про які-будь нові видання. Тільки в нашім віці, і то аж у р. 1840, появилися два нові видання, що зовсім не нав’язують до старої традиції, – се переклади згаданої вже німецької переробки для молоді. Один переклад доконаний Ярославом Поспішілем, був виданий у Кралевім Градці під заголовком «Josafat syn Kralé indického, přibĕh ze starovĕkosti křesťanskié» (120 ст. друку), а другий, виданий під таким самим титулом (се дослівний переклад німецького титулу Хр. Шмідта) і того самого року (в Празі?) зладжений був І. П. Левітським і обіймав 168 сторін друку [Jos. Jungmann, Historie literatury české, t. I, с. 426 – 427].

Примітки

Катерина Сієнська (1347 – 1380) – італійська письменниця. Папа Павло VI першій з католицьких діячок присвоїв їй титул «доктор церкви».

Лопе де Вега (1562 – 1635) – іспанський письменник епохи Відродження.

Воцель Ян Еразм (1803 – 1872) – чеський поет і археолог, автор віршових творів, присвячених подіям чеської історії XIV – XV ст., зокрема «Лабіринту слави» (1846), а також наукових розвідок з історії, права, естетики.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 425 – 428.