Пісня 6. Бассім похваляється своїм банництвом

Іван Франко

Ніч настала. Темно всюди,

Сплять давно робучі люди,

Та халіф іще не спить;

Він не то, щоб думав важко,

Як тим бідним жити тяжко,

Як то їх біда гнітить –

Він все думав про Бассіма,

Як то десь, мов кінь без сіна,

Важко він тепер сопить.

Чи сидить, кусає пальці?

Чи, простягшися на лавці,

Слуха, як живіт бурчить?

Весело халіфу думать,

Як коваль там мусить рюмать,

Клясти, злитись, неборак!

Але то не вся ще кара!

Ось він кличе Джіафара

І йому говорить так:

«Ну, як думаєш, мій друже,

Наш коваль приємно дуже

Проводитиме сю ніч?»

Джіафар

Ей, не ситий і не п’яний, –

Будуть снитися цигани, –

Се куди немила річ.

Халіф

Ну, вдягай купецьку свиту!

Мусимо йому візиту

Нині поночі зробить.

Джіафар

Пане, сього б я не радив.

Як він вчора нас скромадив, –

Нині, певно, буде бить.

Халіф

Ні, дарма про се товкмачить!

Мушу я його побачить.

Клич Месрура зараз тут!

Без замішки, без сперечки

Одягаймось по-купецьки

І махаймо в божу путь!

Не минуло півгодини:

Вулицями три людини

Серед пітьми тихо йшли

Аж в той темний закаулок,

Де Бассім мав свій притулок –

І що ж там вони найшли?

Із Бассімової хати

Світло здалека видати

І веселий чути спів:

«Гей, на небі честь аллаху,

На землі ж не маю страху.

Щоб мій ворог оцапів!»

«Джіафаре, – мовив живо

Ер-Рашід, – се що за диво?

Кпить собі з нас сей коваль!

Щоб стягти на нього злидні,

Я кузні запер на три дні,

А йому й зовсім не жаль!

Світить, їсть, і п’є, й співає, –

Відки ж драб той гроші має?

Чей же, не закленцав їх?

Все те я бажаю знати.

Стукай-но! Впросись до хати!

Будем мати сто потіх».

«Пане, се недобре діло, –

Відповів візир несміло, –

Почуваю в тілі страх.

Се щось буханцями пахне…

Ну, як сей дикун тарахне

Вашу святість по зубах?»

Та халіф на се був строгий:

Як упресь, мов віл на роги,

Не міркуючи бере.

«Стукай, хлопче!» І Месрур,

Спершися грудьми о мур,

Стукнув у вікно старе.

А Бассіму за хвилину

Вже вино ввійшло в чуприну

І збиралось на любов.

«Боже, коб при сій комашні

Мої гості учорашні

Тут мені явились знов!»

Буркнув так, аж тут, спасибі,

Щось там: стук, стук, стук по шибі!

Скочив до вікна, як звір.

«Що за стук?» – кричить у злості.

«Ми, твої вчорашні гості» –

Мовив ізнизу візир.

«Що? – ревнув Бассім, як тур,

Звісив голову за мур,

Щоб їм добре придивиться. –

Ви тут знов? Ано, тікайте,

І верби собі шукайте,

Щоб на ній вам удавиться!

Ex, якби я нині рано

Був де здибав вас, погано

Було б з вами! Я б зім’яв,

Потрощив вас на макуху,

Так, щоб жадну з вас псяюху

Рідний тато не пізнав.

А тепер – цікав я знати,

Що вас до моєї хати

Знов за халепа несе?

Кпити з мене, голомази?

Чи щоб я скрутив вам в’язи?

В мене не купить і се».

«О Бассіме наш всечесний, –

Відповів візир облесний, –

Кпити з тебе? Крий нас біг!

Ти хазяїн наш хоробрий,

Ти такий для нас був добрий, –

Хто ж би з тебе кпити міг?

Таж ми рано чули крики,

Той указ халіфів дикий,

Що кузні всі на три дни

Замика, й за тебе, друже,

Нам було турботно дуже.

Будь же ласкав, відчини!

Ми прийшли тебе відвідать,

І потішить, і тобі дать

Добру раду. На часок

Нас впусти! Нам любі хвилі

Тебе бачить в добрій силі,

Твій почути голосок».

«Ха-ха-ха! – Бассім сміється. –

Дурню! Так тобі здається,

Ваших я жадний потіх?

Впущу вас, гидкі фафулі,

Щоб під ніс вам тикать дулі,

Насвистать на вас усіх!»

Ось по сходах він гуркоче,

Ось у замку ключ скрегоче,

Ось він двері відчиня,

Вгору їх веде з собою

І впускає до покою,

На порозі зупиня.

«Ну, погані волоцюги,

Смаровози і дрантюги,

Завидющі сліпаки!

Гляньте, вибалуште очі!

Ви гадали, сеї ночі

Буду їсти дрижаки?

Гляньте, осьде хліб у мене,

Ось вино, а ось печене,

Марципани і цукри.

Але жаден з вас, мосьпане,

Ні шматочка не дістане,

Хоч всю хавку розідри!

Ви прийшли мене потішить?

Я б радніший вас повісить

На один порядний шнур!

Гей там ти, козяча пико,

Пощо так захланно й дико

Зиркаєш до конфітур?»

«Пане, – став халіф мовляти, –

Ми не хочем оскорбляти

Вас на трунку й на їді;

Вас відвідать ми прибули,

Бо, як той указ ми чули,

Думали, що ви в біді.

Вірте, той указ дивачннй,

Що цар видав необачний,

Нас зачудував зовсім!»

«А самі то ви, прокляті,

В тім нещасті винуваті, –

Гнівно відгукнув Бассім. –

Як впускав я вас до хати,

Не казав я вам мовчати?

А з вас дідько: кра та й кра!

Та й накракали в злу пору

На халіфа тую змору, –

Кракала би з вас мара!»

Джіафар

Пане, щоб ми так здорові,

Як з халіфом ми у змові!

І не злий був, видно, час,

Бо влизнули ви від злого,

Не пошкодив вам нічого

Той халіфів злий указ.

«Ха-ха-ха! – Бассім регоче. –

Пан халіф, коли захоче

Ще Бассіма оховстать,

Обчімхати, мов ломаку,

На припін взять, мов собаку, –

Мусить дуже рано встать!»

Джіафар

Пане, будьте любі-годні,

Розповіжте, як сьогодні

Викрутились ви з біди?

Се ж нам радість, як у небі,

І наука, як в потребі

В ваші наступать сліди.

Бассім

Ну, трясучка вам і змора!

Вже вам повідав я вчора,

Що жив гарно двадцять літ, –

Аж сьогодні, як кузні

Всі заперли, то мені

Замакітрився весь світ.

Плентавсь я, мов штири п’яні,

Аж заплентався до бані –

Бог за мене не забув!

Друга щирого знайшов я,

Вмить навчився там, немов я

Банником ізроду був.

Отже, поки звечоріло,

За своє банницьке діло

Я п’ять драхм і заробив;

Накупив собі що треба.

Дбає бог за мене з неба!

Ледарів щоб грім побив!

Чхать мені вже на халіфа!

Що мені його тарифа?

Чхать на ковалів цілком!

Я без муки і без страти

Хочу жити і вмирати

Правовірним банником!

Джіафар

Пане наш благочестивий,

Видно, в бога ти щасливий!

Та чи тяжко буть біді?

Ну, якби халіф наш лютий

Бані всі велів замкнути,

Що зробив би ти тоді?

Бассім

Чи не мовив я відразу,

Що від вас лиш гнів, уразу,

Прикрість мушу я зазнать?

Чи не клявся ти, лукавий,

Що не будеш в мої справи

Носа свойого втикать?

Ти, проклятий череваню!

Було лізти в калабаню,

А не в мій затишний кут!

Щоб ти спати ліг в тернину

Голий, поки в злу годину

Злеє слово вирік тут!

Джіафар зігнувсь покірно,

А халіф смієсь безмірно

І хихочеться в кулак;

Серце у панів котяче,

Люблять, як рвесь, злиться, скаче

Перед ними неборак.

Джіафар

Пане любий, я лиш жартом.

Але все ж подумать варто…

Адже бачиш сам тепер:

Наш халіф усяке може.

Що ж би ти зробив, небоже.

Якби він лазні запер?

Та Бассім вже був підпилий,

То сміявся, а по хвили

Так промовив: «Глупий єсь!

Я Бассім! Най світ весь знає!

І аллах про мене дбає,

Хоч нехай халіф стечесь.

Бань не сміє він заперти.

Банником і жить, і вмерти

Я бажаю – й буде так.

Бач, вина ось наливаю!

Слухай, пісню заспіваю.

Хоч ти вішайся на гак!

«Ой я собі садівник, садівник,

В моїм саду лабазник, лабазник,

Між лабазом стежка бита;

Чи то хлопець, чи то дід

Моїм садом вільно йдіть, –

Від дівчат жадаю мита.

Як погана – подарую,

Як красуня – поцілую,

А хто заздрий, тому пшик.

Всім магнатам, бузувірам

І халіфам, і візирам –

Хай їм жаба під язик!»

Так Бассім собі співає,

Їсть, і смокче, й попиває,

Поки півень не запів.

Ось із лавки гості встали

І Бассіма попрощали, –

Вже пора рушать домів.

Джіафар

Пане, кланяємось чемно!

Але так нам тут приємно,

Так ваш любий голосок,

Що для дружньої розмови

Ми й на другу ніч готови

Ще забігти на часок.

Бассім

Краще забіжіть ви, хами;

До старого чорта мами, –

Се вам, бачиться, з рідні:

Заночуйте де в болоті,

Розмовляйте з кіллям в плоті,

Замість докучать мені.

Так приємно попрощавшись

І на вулицю діставшись,

Товариство геть пішло,

А Бассім, наївшись, впившись,

Навіть богу не молившись,

Почухрав собі в стебло.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 125 – 133.