Пісня 9. Бассіма покарано як фальшивого возного

Іван Франко

Вранці-рано засвітало,

Встав халіф і, як пристало,

Зараз в радну залу йде;

Там візири і еміри,

Панства і дворян без міри,

Все се на халіфа жде.

Він на троні сів у хвалі,

Джіафар ввійшов до залі,

Перед троном ниць упав

І володареві вірних

Щастя, радощів безмірних

Многа літа побажав.

«Джіафаре, – рік владика, –

Зачуваєм, що велика

В нас неправда по судах,

Що якісь фальшиві возні

Люд обдурюють, безбожні,

Позабувши божий страх.

Тож пошли в отсю мінуту

Наказ і погрозу люту

До всіх комнат судових;

Най там добре припильнують,

Возних зараз розкласують –

Всіх давніших і нових».

Тим, що здавна труд приймають,

Від батьків уряд свій мають,

За заслуги військові,

На письмі декрет надати

Із підвищенням їх плати,

Драхм усякому по дві.

Тим же, що прийшли недавно,

Втислися в уряд безправно,

Канчуків по двадцять п’ять

На підошви вперіщити,

Їх про приписи повчити

І зо служби геть прогнать».

Так халіф сказав, і в хвили

Накази його сповнили.

Що ж то діє наш Бассім?

Де вночі перевернувся,

Там заснув, а як проснувся,

Було рано вже зовсім.

Заспані протерши вічі,

Щиро позіхнувши двічі,

Він промовив: «Тьфу! Щезни!

Ранішню проспав молитву,

Ще й у сні я бачив битву…

Боже, лихо відверни!»

Потім вмився, розчесався,

У що краще мав, убрався,

Двері на замок запер

І шептав при тій причині:

«Дай же боже, щоб віднині

Возним жив я і умер!»

Так зітхає і міркує

І до суду чимчикує.

Тут якась розправа йшла:

Пан суддя на кріслі суду,

При нім писар, далі люду,

Баб і возних без числа.

Поміж них Бассім вмішався,

Пильно всьому придивлявся,

Як би дещо заробить.

Аж ось в залі шум зробився,

Люд поспішно розступився:

Від царя гонець біжить.

Судії указ ясує;

Сей встає, печать цілує,

Прочитав, зробив поклін,

Преповажний і нескорий,

І папір на знак покори

Верх чола підносить він.

«Всі, хто тут, із уст ні пари!

Принесіть знаряддя кари,

Лавку, фільк і батоги!

Возні, всі тут становіться,

Як покличу, озовіться, –

Річ великої ваги».

Замкнено у залі дверці…

Тьохнуло в Бассіма в серці…

«Боже! – шепнув. – Що се знов?»

Але вже гукнув суддя:

«Перший возний, гей, сюда!»

Возний смирно підійшов.

Руки в хрест на грудь зложивши,

Став він, очі вниз спустивши…

Суддя

Хто ти? Хто твій батько, дід?

Довго в службі зістаєш ти?

Скільки плати дістаєш ти?

Чим заслужений твій рід?

Возний голову підвів

І спокійно відповів:

«Називаюся Магід;

Батько мій, Салем, був возним

Під Аль-Мамуном вельможним,

Возним Нафа був мій дід.

Свій уряд обняв я в спадку

По своїм діду й по батьку,

Вислуживши в війську сам;

Плати в рік беру три п’ястри.

Міх хлібів, медів три плястри,

Плащ хрещатий і тюрбан».

«Добре, сину, – мовив каді, –

Твоїй службі всі ми раді,

А від нинішнього дня

Ти декрет одержиш, сину,

І тобі о половину

Вища признаєсь платня».

Возний відійшов від столу,

Другий став до протоколу,

І так далі по черзі.

А Бассім стоїть, стовпіє,

З сеї халепи не вміє

Викрутитись наборзі.

«Ну, а ти! – суддя до нього

Мовив, та Бассім нічого

Не почув і не відрік. –

Гей ти! – крикнув голосніше

Каді, – приступи-но ближче!

Хто ти? Що за чоловік?»

Бассім

Я… Бассім… Бассім-коваль.

Суддя

Ти коваль? То чом шустваль,

Молот і кліщі покинув?

Пощо возного вдаєш?

І чи довго зістаєш

В урядовій службі, сину?

Бассім

В службі – в службі відучора.

Але в мене служба скора…

В мене мудра голова…

Возним, кадім, адвокатом

Чи самому чорту братом

Можу бути на раз-два.

Весь зіпрів Бассім сарака,

Сам не тямив, що балака,

А всі в регіт: ха-ха-ха!

Суддя

Ну, небоже, се негоже.

Чорту братом! Нам би, може,

Не пустить вас до гріха.

Він моргнув на сікуторі,

А вони до служби скорі,

Вже Бассіма потягли

І на лавці розложили.

Литки фільками обвили,

П’яти вгору підняли.

Ну ж же батогами прати,

Аж відразу спухли п’яти,

Кров аж бризла по стіні.

У Бассіма з болю й стиду

Сльози капали по виду,

Та уста були німі.

Кару соромну прийнявши,

Судії поклін віддавши,

Наче п’яний, сам не свій,

Мовчки, скулений до того,

Із будинку судового

Він у дім потюпав свій.

Примітки

Фільк – ремінні халяви, якими обвивано ноги винуватого, аби канчуки не били по литках, тільки в підошви. – І. Ф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 154 – 158.