2. По згоді

Іван Франко

– Здоров був, Матію. Ага, Матій і не повернеся! Яка маночка горда! О, вже гадає, що по п’ятнадцять шісток денно тіщить, то вже й пан! Те-те! П’ятнадцять не п’ятнадцять, – а дванадцять і я дістану!

Ге, ге! Жиди – то, псяюхи, мудрі голови. Вони би, бачу, потрафили чоловіка до нитки обібрати, а він би ся й не постеріг! Ну, а моє ж нині яке? Хіба не то само? Та що, – пропало, – згодився за дванадцять, – стрібую за дванадцять робити. Лиш то мя лютить, – що ось, – сей головей по п’ятнадцять, а я лиш по дванадцять. Та й чому? Хіба я слабший від нього? Хіба він ліпше робить? Бодай так!

Але ж бо-о! Приходжу до жида. «Цього хоцєсь, Ггиню?» «А нічо», – кажу. «Ну, а цього-сь пгийсьов?» – «Так і так, – кажу, – хтів би-м робити в ямі». – «Ню, добге! – каже. – Гоби, – каже, – в ямі». – «А почому дасте?» – питаю. «Ню, по тому, по цьому й дгугим, – по дванадцять сюсток». – «Ігій на вас, – кажу я, – по яких дванадцять? А отже ж по п’ятнадцять, виджу, роблять!» – «Хто гоблять? Де гоблять?» – питає жид. «А он Матій, – кажу, – мій краян, – кажу, – по п’ятнадцять бере». – «Який Матій? Сцьо за Матій?» – питає жид. «Ну, та Матій, – кажу, – із нашого села, – он ту – п’ята яма від вашої крайної. Казав, – по п’ятнадцять, – каже, – беру». – «Я ні знаю ніякого Матій! – каже жид. – Воно, мусить, бгехав! Усі по дванадцять гоблять, – не по п’ятнадцять. Воно, мусить, Матій хвалився пегед тобов».

Ну, і дій же ж з ним що хочеш! Як ся затяв, – ані руш від дванадцяти шісток. Та що ж було робити? «Ню, – каже жидюга, – як ні хоцєсь по дванадцять, – то ні йди! Я тя ні пгу! Кгути когбов, – по вісім плацю!»

Крути корбов по вісім, – або по дванадцять у яму лізь! Лишенько моє! А корбов мені страх як не хочеся крутити! За тих вісім неділь, що-м нев крутив, – то вже ми ся видить, що ми ся день і ніч голова крутить, і світ ся крутить, і всьо. Та де ж бо, – нічо, лиш крути та крути, обертай та обертай!

«Та що, – гадаю собі. – Робити треба, ци сюд, ци туд». Ось я й пристав і на дванадцять шісток. Най тя тягар тяжкий укриє! Давися тими трома шістками!

А він-таки, – що то жид, собака! – збрехав! Усі беруть по п’ятнадцять шісток. Одурив мя, нехрист, – дур би му ся голови ймив! А я аж з полудня розпитав. Тепер уже ніколи й другого місця шукати, – позамикані канцелярії! Ну, – але то остатний і послідний раз ти так мене ймив!..

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 14, с. 293 – 294.