6. У штольні

Іван Франко

Як ту тісно! Як ту темно, душно, лячно!..

Моя дротянка, немов привалена пітьмою, – ледве-ледве блимає. А се що за темні челюсті, ніби вхід у лисову яму?.. Ци тото ж тота штольня?.. А як ту в ню влізти, – а робити в ній?.. Господи, та ту прийде чоловікові згорбатіти, ще заким ми сопух дух запре!..

Е, ні! Всередині она ширша троха. А во, – якось зачинаю привикати до тої пітьми. Бігме, у чоловіка гейби котячі очі відростають. О, ту ще, видно, Іван позавчора копав. Ту би, бачу, й мені ставати. Гм, а не знати, ци прудко то віск ся добуде?..

Гм, при роботі оно не буде так лячно. Треба пильно робити – хоть, бігме, для такого собаки-жида не варто би й раз оскарбом дзюбнути. Най знає, як бідному робітникові уривати платню! Але оно, бачу, таки для мене ліпше буде – рушатися. Лиш тяжко дуже, – душно, – ох, дуже душно!.. Та й чому они там, тумани, ліпше згори не млинкують?..

Який той Матій дурний – а хвалько!.. Ци вмію платовці в’язати? Ex, ти, дураку якийсь! Цікавий я, чиї ліпше зв’язані: ци ось тоті мої, ци твої? Ану, покажи ми таку силу, щоби тото в’язане розірвала!..

А як він мене страшив! Хтось би гадав, що ось-ось напуджуся! А я ту ось, як у своїй хаті… (Лиш тяжко якось!.. Гм! І мороз чогось часами поза плечі подирає. Але то байки!)

Ану, ти, дзюбаку! У тебе дзюб острий, у тебе зуб залізний, як у тої яги-баби… (Чому они ліпше не млинкують, – мені щораз тяжче!..) Ану, небоже, покажи свою штуку! Раз-два-три! Бумм!.. А се що так загуділо?.. Тадже перше як єм дзюбав, то так, як у подушку. Глухо було! А тепер загуділо, мов із порожної бочки. Ану ще раз. Гудить, – ще дужче гудить. Що се таке?.. (Угу, се, бачу, мені в ухах чогось шумить! Се нічо. Причулося. Але чого тото серце мов молотом у груди ковть-ковть-ковть?.. А кров – сам чую, як ми до голови жбухає…)

Ні, то нічо. Ось ту треба ще прокопати на локоть, – відтак буду ладити другий вінець платівок. Як дивно тота сокира блищить до моєї лампи! Гей жива, нужда, – ніби всміхаєся, – против мене наставляє свій залізний зуб. Тьфу, маро, щезай!…

А тій дилині що? Ци і вна дуднить? Ци вна стогне, мов конаючий?.. Як ту дивно, у тій штольні!.. Саме так виглядала тота яма, що мя в ню нині крізь сон тручала тота Задуха. Задуха!!.. А що? Може, се й направду жінка така, що дусить ріпників? А може, я докопуюся до єї підземного царства, – та тому так стіна дуднить?..

Боже! Що то такого? Хтось ніби холодною рукою хопив мя за шию! Хочу обернутися: не мож! Хочу зірватися: не мож! Не мож, не мож!..

– Хто ту?.. Ох, се ти? Чого хочеш від мене?.. Задухо, чого хочеш… від мене…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дзінь-дзінь-дзінь! Рятуйте! Рятуйте! Дзінь-дзінь-дзінь! Рятуйте!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 14, с. 298 – 299.