3. По хапатні

Іван Франко

Чорт бери того брехуна! Ото ми дурника найшов! Ха, ха, ха!

«Не лізь, – каже, – Гриню, у яму, – там задуха, – не вилізеш живий». – «А як же ти живий вилазиш?» – питаю його. «Е, я що іншого! Я привик», – каже Матій. «Ну, а заким єсь іще привик, то що?» – «Та що, – каже він до мене, – ти питай не питай, будеш видіти!» А ще крім того! «Погди, як тобі страшно буде самому під землев! У такій глибині! Ex, то ти ся буде, небоженьку, рідна бабуня привиджувати!»

Ха, ха, ха! Дурисвіт, не Матій! Нібито, – каже, – ось нікого нема над мене! Що я витримаю, – то не ваша сила! Угу на тебе, чудо чудне!

А ще мене допитує, як хлопчика якого! «А ци вмієш ти штольню копати? А ци вмієш ти платовці класти? А ци вмієш ти сесе? А ци вмієш ти тото?» Цураха на тебе! Якби я вже й світу ніколи не видав! А я дома сам і шопу ставив, і комірку пересипав, – майстрив не раз, та й не десять! А оно гадає, погане, що вже, крім нього, ніхто більше нічого не втне!

Еге-ге! Та-бо ту направду дивні звичаї у тих ріпників! А дивіть, – з яков парадов они мене нині принімали межи себе! Хто би гадав, що вни, чорти, таку комедію вміють строїти?.. Ха, ха, ха!

Як ся дізнали, що я вже в ямі роблю, – так зараз мене обступили, що твоє гайвороння. «А, коли так, то треба тебе посвятити, до ріпницького кружка приняти! Гей, до Кирницького!»

Прийшли ми, – мусив я кликати п’ять кварт горівки для всеї кумпанії. Що було робити? Випили. «Ну, тепер, – кажуть, – треба тебе охрестити, небоже!» – «Як охрестити?» – питаю я. «Е, ти надто цікавий, – посивієш, як усьо пізнаєм! Давайте хустки, шмати якої!» Подали. «Сюда ходи!» – каже Матій. Я підійшов, – а він яковось шматов зав’язав ми очі. Фу, душно, ледве дихаю, – та що врадиш? «Клякай на коліна!» Я прикляв. «Що ти за єден?» – кричить до мене Матій. Якийсь другий шепнув ми: «Говори: ріпник!» – «Ріпник!» – кажу я. «Що ти за єден?» – знов питає. «Ріпник!» – «Що ти за єден?» – «Ріпник!» – «Брешеш, дурню! – гукнуло з десять їх. – Де ж ти на ріпника подабаєш? Ось, – тепер ажень, – то вже яко-тако!» Та й за тим словом якийсь драбуга жбух мені чимось густим на голову. Господи! А то що! Я зірвався, як окропом попарений. А они всі в сміх та в регіт. Я вже лютий, – хустку зриваю, – ба, ба, ба, – а ту кип’ячка геть долі мнов тече. І сорочка біла, і руки, і волосє, – всьо, всьо, мов з комина виняв.

– А ви пошаліли ци поцапіли? – кричу я олючений. А вни регочуться ще дужче.

– Ну, тепер ти вже достоту ріпник! Вже охрещений як треба. Гей, пане Кирницький, – горівки, пива сюда! Обмити нового товариша! Ха, ха, ха!

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 14, с. 294 – 295.