Кухар-філософ
Дамоксен
Переклад Івана Франка
Кухар
Ось бачиш, пане, знов у тебе я,
Ученик Епікура мудрого.
Служив два роки в нього я й неповних
Ще десять місяців і заробив для тебе
Чотири таланти.
Хазяїн
Се по якому?
Кажи! Розказуй!
Кухар
Був я кухарем
У нього, а він і не знав про те.
Хазяїн
Боги ласкаві! Як то кухарем?
Кухар
Всіх штук природа, пане, первовічна
И прамати, і нема мудрішого нічого,
Як працею вправляться в ній. Письменний
Відмалку ще, я покористувався
Сим добре. Тим-то як де кухаря
Побачиш неписьменного, що не читав
Всіх писань Демокріта або радше
Не має їх у своїй практиці,
Осмій його та май його за дурня.
Такого лиш, що «Канон» Епікура
Докладно вивчив, ти прийми й плати.
Бо він передовсім повинен знати,
О пане любий, чим морськая риба
Взимі різниться від літньої, чим
По заході плеяд від тої, що під зиму
Найкорисніша. Бо відміни звізд
І рухи тіл небесних на людий
Наводять незліченні лиха в різних
Станах. Чи се тобі незрозуміле?
Що зловлено у відповідний час,
Справля зовсім оправданую радість.
Та хто на те вважає? Через те
Хорують люди, їх кольки спирають,
Живіт іздує, не один відлежить
Та препогано кидатися мусить.
У мене, навпаки, усе поживна страва,
Яку подам, розведена як слід
І легко травиться, бо через рухи тіла
Сік рівномірно лагідний, де треба,
Згущається та сходиться ураз.
Хазяїн
Про сік говориш?
Кухар
Демокріт твердить,
Що той нізащо має всю науку,
Хто їсть сире.
Хазяїн
То ти й лікарської,
Як бачу, дещо скоштував науки?
Кухар
Авжеж, як кождий, що природу річей
Хоч трохи знать навчився. Та вважай,
Яка тепер невіжа в кухарів!
Господи, змилуйся! Коли побачиш,
Що риб природою від себе різних
І з неоднаким запахом вони ураз
Кладуть і сезамом натертим посипають,
Ти зажадай, щоб кождий рід окремо
Вони приготовляли, – се говорю,
Мов вирочня. Яке-бо може вийти
Добро, коли одну окрему вдачу
Змішаєш з іншою, а запахи
Незгодні до одного всі зведеш?
Се доглядати справді діло майстра
Дотепного, не миски мити ані
Дим нюхати. До кухні я не входжу,
Та що там робиться, все доглядаю,
Поблизько сидячи. Роботу чорну
Хай роблять інші, я стежу причини
й розпоряджаю, що та як робити,
Не дбаючи про січене вже м’ясо.
Я гармоніст, не кухар. «Підложи
Огню! А витри миску стиркою!
Нехай кипить!» Такі мої веління
Я пропускаю відомі тобі.
Хазяїн
О Аполлоне, що за мудра штука!
Кухар
Крім того, жадну страву не кладу
Я перед гостий як окрему цілість,
А всі уложені до складу, мов концерт,
Як до вподоби гостям: чи чотири
Даня, чи п’ять, а чи діапазон.
Такий концерт приймаю для всіх гостий,
1 як на стіл почнуть носити страви,
Я зараз гостий всіх упереджаю,
А декого відкликавши набік,
Увагу зроблю: «Пощо се береш?
Пощо се з тим мішатимеш? Ось бачиш,
Як сполучив незгідне ти з собою».
Не нарушай усталеного тут
Порядку! Мудрий Епікур приємність
Так укладав, обдумавши глибоко,
Чому так ліпше може буть, так ні.
У передсінку в нього також інші
Допитують, коли не знають ще,
Що й як робити, бо інакше годі
Самим пізнать добро, якого ще не мають,
І іншим теж його, не тратячи, вділити.
Уривок з комедії «Столівники», захований у Афінеєвім «Дейпнософісті», ст. 101 – 102. Про автора не знаємо нічого більше понад те, що він належав до ряду представників афінської так званої нової комедії, що цвіла там від половини IV майже до кінця III віку перед Хр(истом) (W. Christ, op. cit., ст. 325).
Переклад і увагу написано в днях 22 – 23 червня 1915 р.
Примітки
Автограф № 414, с. 79 – 82.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 219 – 222.