11.02.1887 р. До М. П. Драгоманова

Шановний добродію!

Жінка моя просить мене передать Вам ось які відповіді на Ваші питання:

1) Лист Ваш Лисенкові вона передала, а для чого Л[исенко] Вам не одписав, не знає. Л. збирається приїхати до Львова на концерт в пам’ять Шевченка, так тоді, може, й напише що-небудь.

2) Щодо «Київської старини», то кияни не можуть нічого зробити. Дивно якось вони поставили себе з Лебединцевим; той немов і сам вірить, а властиво рад би, щоб всі люди вірили, що Кузьмич[евський] – галичанин і для того ніякий з укр[аїнців] не осмілюється з Леб[единцевим] говорити про роботи галичанина. А просять вони, щоб про се діло писав Леб-ву Белей. Жінка моя, приїхавши, зараз же говорила про се Б[еле]ю, той обіщавсь написати, та, мабуть, не написав, а тепер занедужав. Не знаю я, як у Вас стоїть діло з Б-ем і чи не можна би мені написати Леб-ву. Коли ж ні, то треба заждати, поки Б-й видужає.

3) Щодо «125 р. от девицы», се діло Ков[алев]ського, котрий літом передав ті гроші і ще пачку книжок для Вас через якусь баришню, що їхала за границю. Фамілії її Ков. не сказав, вона, мабуть, поїхала вчитись в Женеву.

4) Гроші «для Кузьми» передані моїй жінці з тими тільки словами і з додатком, що «там уже звісно, за що». Мені здається, що се буде за «Кобзаря».

5) З громадою рахунок Ваш ось який: торік літом вони передали Вам через Бадрову 200 руб. (решту?) за 1886 р., а тепер тих 300, що я переслав, і других 300, що переслала жінка, се Вам громадські гроші за перший піврік 1887 р. Чи получили від Бадрової?

6) Про війну в Києві нічого не чути і не говорять.

7) Про громадські діла також нічого мудрого не чувати. Ант[онович], мабуть, зовсім усунувся набік, молодіж також у розстрої.

8) Альманах Лукича вийде вже на днях. Я зачну свій друкувати, скоро тільки як-небудь розживемось на гроші, бо тепер тіснота велика, а надто ще я пересварився з народовцями, так що не схочуть на кредит друкувати. Тільки ж на всякий спосіб Вашу роботу про старі укр[аїнські] вірші я радо надрукую. Я надіюсь, що за який тиждень або два мої фінанси настільки проясняться, що буду міг розпочати друк альманаху. Щодо питання релігійного, то я хотів би по Рейсу, Вельгаузену і др. зладити коротенький огляд критичної роботи над письмом св[ятим]. Значить, стаття Vernes’a була б немов загальним введенням у таку спеціальну роботу і для того дуже пожадана.

9) Лист от киян – є лист од киян. Здається, що ім’я писавшого тут ні при чім, а то ще тим більше, що всі вони, як каже моя жінка, дуже бояться. Завдав їм страху Кониський. Дивні діла господні на тім чоловіці. Жандармський полковник Новицький раз у раз кличе його до себе і завсігди скаже йому щось таке, що пустить пополох на всю громаду, а властиво ні на кого і ні на що не вказує.

От і недавно той же Новицький прикликав Кониського і показав йому нібито мій лист, писаний в Галичині до якогось галичанина, і до того ще, мабуть, [в] 1883 чи 84 році, а переловлений у Галичині якимсь кацапом і присланий Новицькому; в тому листі, як казав Новицький, вийменовані всі співробітники «Зорі» – українці. Лист той показував Нов[ицький] Кон[исько]му, але прочитати не дав. Хоч я й белетрист якийсь, але, далебі, такої фабули видумати не втяв би, і поклоняюсь перед талантом Кон-ого. Ще там одна сокирка між чесними людьми пропала.

В «Одесском вестнике» появилась громова стаття проти «Поступу» і проти цілого напряму, не згідного з напрямом народовців. Стаття зробила в Києві дуже прикре враження, мабуть, що дехто підозрівав Кон-ого о її авторство. Жінка моя пішла до нього прямо запитати його. Кон. сказав, що се не його стаття, а якогось галичанина, найскорше Белея. У Львові питає вона Б-я, Б-й ані знати нічого не хоче і впевнює, що коли Кон. так сказав, то мусив сам статтю написати. Жаль, що самої статті я не бачив. Те тільки знаю, що зараз по виданні проспекту Кон. написав мені, щоб з його речей ані словечка в «Поступі» не друкувати.

Хотів я ще написати Вам про стереотипне видання «Кобзаря», та не знаю, чи не остогидло Вам уже те, що люди про сю річ балакають та балакають, а нічого не помагають. А все-таки скажу одно: нізащо не раяв би видавати стереотипного «Кобзаря» в Женеві, бо в такім разі я певний, що його в Австрії конфіскують, значить, одинокий можливий ринок легального відбуту запруть, і тоді на довгі літа Ваша робота і кошт пропадуть.

Я, здається, вияснював Вам уже, що оборонити конфісковану в таких обставинах книжку у нас зовсім неможливо. В ділах преси у нас є два суди: об’єктивний, де судять саму книжку і де може її боронити тільки автор або видавець, і суб’єктивний (перед присяглими) за розширювання книжки, забороненої об’єктивним судом. Навіть увільнення по суб’єктивному суду нічого не значить; обжалуваного увільнять, але книжка пропала.

Для того я радив би, щоб «Кобзаря» Вашого конче видати в границях австрійських, вже хоча б і для того, що і в Росії книжка австрійська все-таки не такий crimen, як женевська. Звісно, я не можу подати голосу за тим, що казав моїй жінці Ант[онович], щоб Ви передали стереотипи «Просвіті», але все-таки рад би знати, чи пристанете Ви в принципі на те, щоб надрукувати «Кобзаря» хоч в Празі. В такім разі я прийнявсь би розвідати друкарню. Плити могли б остатись Вашою власністю, а з продажі екземплярів все-таки був би дохід. Щиро поважаючий Вас

Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 222 – 223.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1378).

Лебединцев Феофан Гаврилович (1828 – 1888) – у 1882 – 1887 рр. редактор журналу «Киевская старина», український історик ліберально-буржуазного напряму.

…Щодо «125 р. от девицы»… – У листі від 2 лютого 1887 р. М. Драгоманов, повідомляючи І. Франка про отримання листів і грошей від киян, писав: «125 р. от девицы» не получив і не розумію, що значить «девица» (Матеріали, с. 222).

Кузьма – псевдонім Антона Михайловича Ляхоцького (1853 – 1918), українського політемігранта, складача, згодом власника української друкарні у Женеві.

Бадрова – особа не встановлена.

Про війну в Києві нічого не чути… – Це відповідь на питання М. Драгоманова у листі від 2 лютого 1887 р.: «Що чути в Росії про війну?» (Матеріали, с. 222). Поширювались чутки про можливу війну між Австрією й Росією, зумовлені тодішньою політичною ситуацією, посиленим озброєнням Німеччини, Франції, Австрії, Росії та інших європейських держав.

…стаття Vernes’а… – Йдеться про Верна Моріса Луї (1845 – 1923), французького богослова, автора ряду праць з історії релігії, публіциста, професора Паризького університету. У листі від 2 лютого М. Драгоманов пропонував І. Франку перекласти для альманаху «Поступ» частину праці М. Верна «Історія релігії».

«Одесский вестник» – щоденна газета, виходила в Одесі в 1827 – 1893 рр.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 103 – 106.