14.04.1887 р. До М. П. Драгоманова

Шановний добродію!

Рахунки, про котрі Ви згадуєте в своїм листі, по-моєму зовсім ясні, і ми обоє з жінкою писали згідно, тим більше, що я писав по її словам. Виходить ось що: від «Громади» за 1886 р. Ви получили все (1 200 р.), а за 1887 – половину (300 плюс 300 р.). Щодо Ков[алевського], то також путаниці нема ніякої (окрім тої нещасної баришні), а замітка про 300 р. переданих Ков. з Одеси, відноситься не до сього спеціального рахунку і походить з іншого джерела.

Один з київських громадян був в Одесі, і там йому сказано, що «ми передали на руки Ков. для Д[рагоманова] 300 руб. йому особисто на життя, не за жодні роботи», – і отсе-то просив той громадянин передати Вам к сведению. А з баришнею щось не так. Ков. казав моїй жінці, що передав їй книги й гроші в початку ст[арого] ст[илю] декабря. Жінка була в Києві в январі, коли баришня вже давно була виїхала. Не міг же Ков., відібравши від неї, таке говорити по її від’їзді!

Вашу відповідь на письмо киян пересилайте сюди, ми з жінкою радо приймемось її переписати і передати, хоч й тепер по київській, як Ви кажете, пантофобії у нас перервані всякі, навіть чисто сімейні, зносини. Та все-таки відповідь Вашу можемо переслати бодай via Харків, де у моєї жінки є сестра; вона перешле до Києва. От через той самий страх я й не можу Вам нічого сказати про Київ, хіба те, що у декого з української молодежі були ревізії. Вчора писав Лисенко про свої концерти, про них і що важніше з листа повинен Б[еле]й надрукувати в «Ділі».

Не можу Вам нічого сказати й про настрій галицької публ[іки] супроти напряму «Діла», бо сиджу зайнятий літературною роботою, ні з ким не буваю і не говорю. Донедавна бував один Коц[овський], та й той перестав бувати по моїй просьбі. Він, очевидно, терпить Verfolgungswahnsinn, а викомпонувавши собі, що я його найбільший ворог і все, що роблю, говорю й пишу, звернене тільки проти нього, за кождим моїм словом впадав в роздразнення, так що я рішив, що найліпше з ним не сходиться.

Його «Wacht am Bosphorus» з формального боку є купа преміс без заключения (третьої статті з заключениям Б-й не хотів друкувати); не знаю, яке повинно було бути те заключения, але здається мені (і Ви, впрочім, се так зрозуміли), що повинно було повести Україну на дорогу якраз противну тій, яку він раяв в «Нових дорогах», а там раяв прямо кланятись рос[ійському] урядові і жебрати від нього «великие и богатые милости».

Спасибі Вам за замітки до моєї статті в «Przeg[lądi]». Про українства Гаршина і Весел[овського] говорив мені один земляк, студент петерб[урзький], родом харківець, котрий, мовляв, знає брата Гаршина, тож харківця, а Весел. лекції слухав. Здається, впрочім, що і в справозданнях Петербурзької академії по поводу вибору Весел. в члени була мова про його походження з «Юга России». Про Ясинського чув в Києві.

А щодо «osobistych uraz» і їх причини, то мені здавалось, що можу говорити про тиск хоча б з того поводу, що навіть при мені надто вже часто молодіж київська проявляла боязнь, щоб не було між ними якого шпіона, взаємні підозрівання, по-моєму, були одною з головних причин роздору; не можу, однак, заперечити, що багато тут винні й хиби власного характеру, а до послідньої крайності довів діло нетактовний поступок самого А[нтонови]ча. Та не знаючи сього діла докладно, а лиш по оповіданню одної сторони, не берусь про нього писати, впрочім, може, корсіканець ліпше його Вам вияснить.

Жінка і я бажаємо Вам і всім Вашим щасливих свят. Дві наші галичанки, Кобринська і Окуневська, їдуть до Швейцарії, до Цюріха. Може, будуть і у Вас.

І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 228 – 229.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1379).

Рахунки, про котрі Ви згадуєте в своїм листі… – Йдеться про лист від 14 лютого – 24 березня 1887 р. (Матеріали, с. 224 – 228).

…з баришнею щось не так. – У листі від 16 лютого – 27 березня 1887 р. М. Драгоманов писав:

«… получив звістку про «девицу», що мусила одвезти мені книги й гроші (130 р.). Така «девица» єсть справді тепер в Італії, їй справді К[овалевський] дав книги й гроші, та тільки коли вона одклала на місяць виїзд, то К. узяв у неї книги й гроші, кажучи, що знайдеться друга оказія, скоріша! Такої оказії, певно, не оказалось» (Матеріали, с. 228).

Мається на увазі О. Доброграєва, яка виїхала на лікування до Італії, в Ментону.

…можемо переслати бодай via Харків, де у моєї жінки є сестра… – Марія Федорівна Хоружинська, працювала медичною сестрою.

…він раяв в «Нових дорогах»… – Йдеться про статтю В. Коцовського, надруковану в газеті «Діло», 1884, № 92, 94, 96, 97, 99 – 101.

…моєї статті в «Przeg[lądzie]». – Йдеться про статтю І. Франка «Przegląd spraw krajowych za miesiąc styczeń, 1887», надруковану в польському журналі «Przegląd społeczny, pismo naukowe i literackie», 1887, № 2, що виходив у Львові в 1886 – 1887 рр. У цій статті І. Франко назвав російського письменника В. Гаршина (1855 – 1888), російського вченого-філолога О. Веселовського (1838 – 1906) та Ясинського (Максима Белінського) українцями.

…може, корсіканець… – Йдеться про якогось киянина, який, їдучи лікуватися на Корсіку, завіз М. Драгоманову книги. У листі від 16 лютого – 24 березня 1887 р. М. Драгоманов писав: «…дістав книги через Вас, а також через приїжджого хворого, що тепер в Корсіці» (Матеріали, с. 224). Публікуючи лист М. Драгоманова від 15 жовтня 1887 р. (у вид.: М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка і інших. 1887 – 1895, с. 105), І. Франко дав примітку до слів: «листок – до П-на»: «Полуніна, той же корсіканець».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 107 – 109.