19.10.1887 р. До М. П. Драгоманова

Шановний добродію!

Спасибі за Ваш лист. Про «Наукову бібліотеку» скажу ось що. Сього року нам приходиться видати 4 книжечки. «Читальні» становити будуть подвійну книжечку (II і III), а на IV підуть три початкові статті Vernes’a. Значить, сього року ані Ваша, ані Вовкова робота не могла б піти. Та тільки ж сей рік вже не довгий, а слідуючий рік ми хотіли б розпочати Вашою роботою. Коли б, значить, на январь місяць у Вас була готова хоч глава Вашої літератури (листів на 3 – 5), то воно було б дуже гарно. Ну, а коли сього не може бути, то ми можемо розпочати й Вовковою роботою, а як і її не буде, то почнемо друкувати Остапову. Тільки, як кажу, з многих поглядів пожадано було б розпочати з новим роком Вашою працею.

«Читальні» вже друкуються, готових є вже три листи, і надіюсь, що друк піде доволі живо. Я взяв їх на свій наклад і задумав повернути на них все, що получу з розпродажі моїх віршів. Та тільки жаль, що вірші то ніби розпродані, а грошей народи не присилають. Тішить мене те, що перша книжечка «Наук[ової] бібл[іотеки]» в значній часті розпродана, так що з її розпродажі покрито кошт друку Що впливатиме дальше, те піде на дальші випуски.

З України звістки погані. Всі книжки, що віз Ар[абажин], пропали на границі. Забрав він ще й деякі рукописі, а іменно рукопись m-me Пчілки «Товаришки», та боюсь, що й вона пропала. Взяв Ваш лист ad Kijanos, та здається, що повіз його при собі і завіз додому, бо особи його не чіпали, але звістки певної і в сьому ділі не маю. Звісно, що лист Ваш узяв він не в оригіналі, а в копії.

Оповідав Ар. про стан молодежі і старої громади речі вельми непотішаючі. Нарікав головно на кружкову розрізненість, котра доходить до того, що люди різних кружків не хочуть вести з собою навіть просто товариських зносин. Передавав такий, напр., факт: їде чоловік одного кружка за границю; просять його з другого, принципіально нічим не різного кружка взяти лист в передачу; чоловік сам готов би се зробити, але кружок забороняє. Нарікав дальше на цілковитий упадок старшої громади: люди мішаються в особисті передирки молодежі і допомагають до того, щоб ті передирки заогнювались в формальні розриви, а дати для всієї молодежі якесь широке та ясне руководство, котре б направляло сили до роботи, не можуть, чи не думають. Навіть в науковім згляді зовсім опустились.

Оце я, – казав Ар., – філолог, порівнюю філологічну роботу Житецького й Соболевського, і бачу у Соб[олевського] справді науку, дослід фактів, а у Жит[ецького] – поезію. Та сама поезія, тільки ще в більшій мірі, в граматиці Науменка. Сходини молодежі у членів старшої громади деморалізують молодіж, котра набирається там не позитивного знання, не любові до праці, а тільки гордості, що ось, мовляв, я у сього та того буваю, з сим та тим розмовляю. Починають такі хлопці звисока глядіти не то на других, не буваючих, але й на науку і на всяку спеціальну роботу. Мені здається, що у всіх сих словах є дещо правди, хоч, з другого боку, Ар. списав в них вірний з многих поглядів свій власний портрет.

Жальплахту я крихту знаю, чоловічок він гарний. Та, мабуть, Ви не так порозуміли його писання, бо чень же не в Гал[ичину], а в Росію предлагає він Вам перевоз книг. Впрочім, я тепер з ним не бачився і не знаю, про що він говорить і які має способи в руках.

Про газету в Станіславові не чувати нічого, і мені здається, що з неї нічого не буде. У нас деякі молоді люди збираються заснувати нове «Наукове товариство», котре б громадило людей, охочих до наукової роботи, і ділилось би на кружки спеціалістів. Чи що з того буде, також не знаю, але я з дорогою душею приступлю і бібліотеку свою дам в розпорядимість товаришів. Коцовський, як чую, також готов.

В «Братстві» готовиться, мабуть, невеличкий переворот. Старі люті на теперішній заряд «Братства» не тільки за його реалістичний та позитивістичний напрям, але й за те, що його старанням «Братство» дістало багато російських книжок та журналів до бібліотеки. Казали мені, що колись тут сам Романчук робив їм за се закиди, а Огоновський також в претензії, що братчиків менше ходить слухати його личану літературу, ніж членів «Академ[ічеського] кружка». Ось вони й організують свою «консервативну» партію, котра грозить повикидати рос[ійські] книжки з бібліотеки, а ні, то довести до розв’язання «Братства». Старші ж патріоти переловлюють молодіж з «Братства» до своєї «Руської бесіди», знизивши до неї впис для студентів наполовину, і там, крім нарікань на соціалістів та реалістів, вправляють її до гри в карти. Дуже жаль, що й Коц[овський], свідомо чи несвідомо, в тім самім напрямі веде діяльну пропаганду і під окликом «спільної роботи» помагає ширити спільну деморалізацію.

Я й жінка засилаємо Вам щире поздоровлення.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 240 – 242.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1382).

…перша книжечка «Наук[ової ] бібл[іотеки]»… – Нарис історії філософії. Часть 1. Грецька натурфілософія від Фалеса до Демокріта. Із німецького, проф. Фріца Шульце, переклав Іван Франко.

…рукопись m-me Пчілки «Товаришки»… – Оповідання Олени Пчілки надруковане в альманасі «Перший вінок», 1887 р.

Соболевський Олексій Іванович (1856 – 1929) – російський мовознавець, історик російської літератури.

…в граматиці Науменка. – Йдеться про працю В. Науменка «Обзор фонетических особенностей малорусской речи» (видана в Києві 1889 р.).

Жальплахту я крихту знаю… – У листі від 5 жовтня 1887 р. М. Драгоманов писав:

«Получив я оце лист від якогось Jana Zalplachty (były gimnazyalista lwowski) об тім, що мовляв, Павлик чи Budzynowski мусили мені писати об тім, щоб пересилати книги в Галичину через Румунію; предлага свої услуги. Чи не можете дати мені світла до цеї справи…» (Матеріали, с. 240).

Публікуючи цей лист (у виданні: М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка і інших. 1887 – 1895. Видав Іван Франко. Львів, 1908, с. 105 – 107), І. Франко дав таку примітку:

«Ян Жальплахта, один із польських молодих соціалістів львівського гуртка, шкільний товариш Будзиновського, був сином поляка-емігранта, що став досить важним урядником при румунських залізницях. Здається, що через нього йшли якісь транспорти женевських видань у Росію. Молодий Жальплахта стрічався мені ще 1893 р. у Відні, де, здається, і вмер» (с. 106).

«Академ[ічеський] кружок» – студентське товариство у Львові, засноване 1870 р., «москвофільського» напряму.

«Руська бесіда» – культурно-просвітницьке товариство в Галичині, засноване 1861 р. у Львові.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 124 – 126.