Біля 10.10.1887 р. До Н. І. Кобринської

Шановна пані!

Не зовсім я розумію Ваш жаль з поводу появлення мого ім’я в «Зорі». Я ще торік дав був Цеглинському слово, що дам йому до «Зорі» одно оповідання. Досі я зволікав виповнення того слова, мимо його частих пригадок. Аж тепер, коли він зажадав, щоб я дав йому переклад «Зелепуги», надрукованого перед тим у «Kurjeri Lwowskim», я вважав можливим вволити його волю. Поміщення «Зелепуги» в «Зорі» не значить ще абсолютно ніякої зміни щодо мого становища зглядом народовців, не значить, як коли б я хотів або думав з ними входити в яку-небудь «згоду».

Але ще більше, ніж Ваш жаль з поводу «Зелепуги», здивувало мене те, що Ви пишете о своїм і наших спільних знакомих намірі – пактувати з народовцями о моїм вступленні до «Зорі». Коли Ви для осущення того наміру вже які-небудь поробили кроки, то я можу тільки висказати жаль, що така річ робиться без мойого відома, без розпитання, чи, може, я не маю яких інших намірів? Надіюсь прецінь, що Ви не вважаєте мене за дитину, о котру старші дбають і стараються, не питаючи її волі.

Щодо думки Вашої – вступити мені під яким-небудь услів’ям до «Зорі», то я освідчаю Вам і всім знакомим одверто, що сього «in der nachts absenbaren Zukunft» не зроблю. З людьми, заправляючими «Зорею» і «Ділом», хоч деяких з них особисто високо поважаю, не хочу мати ніякого публічного діла. Волю служити за хліб у поляків і робити на руській ниві своє хоч невеличке діло самостійно, ніж іти в каторгу до народовців, котрі обходяться з чоловіком, як та собака з хлібом: заким з’їдять, то ще попереду поваляють. Будьте ж ласкаві не предприймати ніяких кроків, котрі б вели в тім напрямі і згори були б засуджені на невдачу.

Але, з другого боку, ще сумніше було мені прочитати в Вашім листі думку, що коли се не вдасться, то прийдеться сидіти зложивши руки. Невже Ви так думаєте? Невже Ви прийшли до того переконання, що, крім народовського неба, нема спасенія? То би було дуже сумно для нас. Я думаю, що ми обоє видавництвами біжучого року хоч трошечки доказали, що можна дещо зробити й поза народовськими ложами. «Жіночий альманах», «З вершин і низин», «Наукова бібліотека» – невже се не докази?

Невже так мало охоти осталось у Вас до дальшої самостійної роботи навіть після того, що самі народовці мусили за тими починами нашої самостійної роботи признати велике, майже історичне значення? А прецінь можна сказати сміло, що іменно ті наші роботи (включаю сюди й другий том «Наукової бібліотеки», котрий швидко повинен вийти) становлять майже все, що в біжучому році появилось цінного й оригінального в галицько-руській літературі. І ми мали б зараз же й опускати руки?

Ні, шановна пані! Нехай і так, що видавання «Наукової бібліотеки» не зовсім заступить видавання газети, але я надіюсь, що вповні і вдвоє заступить видавання такої газети, як «Зоря». Чекайте лишень, яка розмова піде про другий том П[авли]кової «Читальні». Наклад сього тому і всіх дальших я взяв на себе, бо компанія, котра дала наклад на перший томик (та й то тільки часть), показалася дуже нерухливою і тяжкою.

Хотів я і Вас просити о яку підмогу для сього накладу, напр., о відступленні для неї частини того довгу, що маєте у мене на віршах, а я б Вам її знов в часті віддав екземплярами. Дохід з віршів я рішив повернути на видавання бібліотеки, так само як гонорар за «Зелепугу» в «Зорі». Треба латати, як можна. Ми вибираємся до Вас не швидше вже аж на різдвяні свята. Тоді й рахунок Вам зложимо за «Жіночий альманах». Я переслав 6 екземплярів до Тернополя, а сьогодні шлю 10 до Чернівець, 10 до Коломиї, 10 до Дрогобича і 5 до Перемишля. Цілому домові мій низенький поклін. Остаюсь з правдивим поважанням.

Ваш Ів. Франко.

Лист і картку про Вашого мужа передав П-кові, котрий уступи з нього вложить дослівно в свою працю.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Харків, 1926, с. 272 – 273.

Датується за змістом: це відповідь на лист Н, Кобринської від 5 жовтня 1887 р.

Подається за автографом (Центральна наукова бібліотека Харківського державного університету ім. О. М. Горького, інвентарний номер 797, сейфовий № 1416).

Не зовсім я розумію Ваш жаль… – У листі від 5 жовтня 1887 р. Н. Кобринська писала І. Франкові:

«Не могло ся нічого гіршого стати, як то, що Ваше ім’я появилося в «Зорі», тепер ми вже не будемо мати підстави домагатися, щоб Вас запросили до видавництва, а ми хотіли-сьмо ставити условія, і то добрі условія. Я тепер уже не буду нічого робити, зложу руки і буду сидіти» (ІЛ, ф. 3, № 1602, с. 233).

…переклад «Зелепуги…» – Оповідання І. Франка «Яць Зелепуга» (1877), надруковано в журналі «Зоря», 1887, № 18 – 20, 23 – 24.

«Читальні» – праця М. Павлика «Про русько-українські народні читальні» вийшла у серії «Наукова бібліотека», Львів, 1887, як кн. 2 і 3. Примірник книжки зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1821.

…про Вашого мужа… – Теофіла Кобринського, композитора, піаніста, співака.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 122 – 124.